Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1980 №10 Сторінка 5

Журнал Перець 1980 №10 Сторінка 5. До виконання службових обов’язків у цій установі він був підготовлений якнайкраще. Принаймні йому так здавалося. Дві вищі і одна середня спеціальна освіта. Три іноземні мови. Спортивні розряди з бігу, шахів і бадмінтону. А з перших хвилин все пішло наперекосяк. Знайомлячись із проектами документів, що їх приготував дебютант, директор Мавродій Гнетовим Мавроденко невдоволено кривився, наче від зубного болю. З усього видно було керівництво ледве стримує своє роздратування. Коли закінчив читання, похмуро глянув на новоприйнятого співробітника. Ну-ну, сказав Мавродій Гнатович. Ви, здається, дві іноземні мови знаєте? Три, відповів молодший економіст. От я й кажу: дві мови знаєте. А нам, знаєте, це вже не так і потрібно. У нас, розумієте, трохи інші завдання. І бігаєте ви, здається, швидко? У мене другий розряд на коротких дистанціях. Воно й відчувається, що на коротких. А у нас дистанції довгі. На них сили треба правильно розподіляти. Не так, як ось ви вчора до роботи стали, а сьогодні вже мені папірці на підпис притарабанили. Ми з вами не на стадіоні. Мені потрібна не швидкість, а якість. Ідіть, попрацюйте, як слід, без поспіху над паперами. Без рекордів. Тоді й побалакаємо. Молодший економіст, знічений, ошелешений, розгублений, залишив кабінет директора, не спитавши навіть, що ж конкретно не сподобалося керівництву, де, в яких абзацах, зворотах, тезах, розрахунках, припустив він прикрі помилки. Три дні переробляв папери. Вечорами відвідував академічну бібліотеку. Вивчав останні іноземні реферативні видання. Консультувався з професорами двох вищих учбових закладів, які встиг закінчити, і навіть з педагогами одного технікуму, де вчився десять років тому. Наслідки були маловтішними. Новий варіант Мавроденко забракував без розмов про іноземні мови і спортивні досягнення. Поцікавився тільки, чи й справді молодший економіст має дві спеціальні середні і одну не спеціальну вищу освіту- Натяк був недвозначний, і молодший економіст заходився писати заяву про звільнення з роботи за власним бажанням. Дивна річ, але бажання таке у нього справді з’явилося. На щастя, у цю фатальну мить до кімнати, де мучився над складанням заяви спортсмен-роз-рядник із кількома освітами, зайшов Мирон Короп чек, той самий Коропчак, який чесно й бездоганно відсидів (аж до пенсії) двадцять років на стільці, що його нині передано було знавцеві іноземних мов. У складних заплутаних питаннях до заслужено- ДОСВІД го ветерана-ленсіонера іноді зверталися за порадою. Досвідчений був і мудрий цей Мирон Коропчак. Звернулися і цього разу. Довго й уважно вивчав він усі варіанти злощасних документів. Кілька разів із відвертим захватом і повагою поглядав на свого, так би мовити, спадкоємця. Поздоровляю! Блискуче! щиро й сердечно висловився нарешті Мирон Тадейович. Я б так не зміг. У наші часи людей з такою підго товкою тут не траплялося. Але ж Мавродій Гнатович іншої думки зажурено сказав молодий фахівець. У нього жоден із цих варіантів не проходить. І не пройде. Ніколи не пройде. Уявіть ви…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"