Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1981 №19 Сторінка 2

Журнал Перець 1981 №19 Сторінка 2. вставка НАШЕ ЛИСТУВАННЯ НЕ ХОЧЕТЕ НЕ БЕРІТЬ (Підслуханий монолог) Шановний виставком! Робітники Черкаського міжгалузевого виробничого підприємства залізничного транспорту люди веселі. Вони мають почуття гумору і люблять сміятися. Одержавши робітничі рукавиці з колгоспу «Росія» Виноградівського району на Закарпатті, ми реготали до сліз. Якби не етикетка, нізащо не назвали б їх рукавицями. Страхіття, котре до рук гидко взяти! Та коли ми спробували надягти їх, отут нам стало вже не до сміху. В них не те що працювати лопату в руки не візьмеш. Бо ті, з дозволу сказати, рукавиці не гнуться. А великим пальцем і ворухнути неможливо наче в гіпс його взяли. Якщо колгоспні умільці вирішили просто нас розвеселити, то чи не задорого взяли за це: за дві тисячі отих бракованих рукавиць ми викинули 2400 карбованців. Надсилаємо кілька пар на виставку. Впевнені, що вони успішно конкуруватимуть з вашими найцікавішими експонатами. Працюю я в господарчому магазині. Вже й досвід певний маю. Вважаюсь однією з кращих, навіть премії регулярно одержую, а іноді вимпел «За зразкове обслуговування». І ось не витримала, зірвалася, нахамила покупцеві. Вони, знаєте, теж бувають з мухами в носі, такі вередливі нервів не вистачає. Підходить якось один: «Покажіть-но мені, будь ласка, он той сікач». Показую. Крутить він його, вертить, а тоді й каже: «Цей не підходить, фарба облізла, вигляд неестетичний. Дайте інший». Даю інший. Крутить він його, оглядає з усіх боків, знову каже: «Дайте інший. Бо оця пластмасова ручка вся у відколах, тріщинах». Третій даю йому. Тільки глянув, обурився: «Та він увесь іржавий Що ви мені брак підсовуєте?!» Тут я й не витримала. «Не хочете не беріть», кажу йому. А він зажадав книгу скарг і таке в ній понамальовував! Перевели мене до іншого відділу, посудного. Що ж робити! Сама винна. Ну, думаю, візьму себе в руки буду, що б там не трапилось, ввічливою. І, уявіть, якось підходить такий собі лагідний чоловік і просить показати емальований бак для води. Показую. І тут почалося. Цей йому не підходить, бо поверхня нерівна, той бо емаль позлазила. Третій бо вм'ятини, четвертий побитий, п'ятий бо кришка мас гострі краї... Десятки перебрав усе йому не те. Ну, тут я й не витримала. Кажу йому оту класичну фразу неввічливих продавців: «Не хочете не беріть». А він як обурився, взяв книгу скарг... Отак і постраждала я. Перший раз через виробничників Одеського заводу ковальсько-пресових автоматів, котрі неякісні сікачі випускають, а другий…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"