Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1981 №03 Сторінка 2

(Телеграфне Агентство Перця)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1981 / № 03 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1981 №03 Сторінка 2 - Телеграфне Агентство Перця. Мал. В. ЗЕЛІНСЬКОГО ПИТАННЯ ВИРІШИЛИ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА область. (Кор. ТАП . Недарма кажуть, що наполегливість винагороджується. На початку червня минулого року жителька села Підвиння Рогатинського району Я. С. Ціжма здала на ремонт у районне радіотелеательс телевізор. Майстри пообіцяли за два тижні оживити його, проте слова свого, як і водиться, не дотримали. Протягом шести місяців майже щотижня Я. С. Ціжма їздила за апаратом у Рогатин і таки добилася вирішення питання: в ательє їй пояснили, що телевізор ремонту не підлягає. ПОЯСНЕННЯ ТАП До штаб-квартири ТАП надійшов лист із Великих Хуторів Шевченківського району Харківської області. «Невпізнанно змінилося наше село, пишуть автори. Збудовано нову школу із спортзалом, клуб на 400 місць, магазин, дитячий садок, їдальню, заасфальтовано центральну вулицю села. Але потрапити в цей рай ми можемо лише подолавши міст, що по вулиці Поперечній. Сам міст добротний, а от 150 метрів, що відділяють його від асфальту це суцільна багнюка, якою в негоду ні пройти, ні проїхати. Навіщо, питається, ця ложка дьогтю!» Як повідомили кореспондента ТАП у правлінні колгоспу «Червоний партизан», оті 150 метрів унікального бездоріжжя це своєрідний музей просто неба для порівняння. Помісивши болото і вибравшись на ас- фальт, кожен житель Великих Хуторів гостріше відчуває переваги цивіліза- ції. Подумаєш, Лисиця хатину відібрала! Та он цілі настели і живи собі спокійно. хороми! ах Мене особисто завжди дивують такі люди люди, які живуть тільки сьогоднішнім днем, люди, які поклали собі за кредо: «завтра хоч потоп», головне сьогодні нажитися. Гадаєте, вони не знають, що в світі існують закони, що в світі існують караючі органи і пізно чи рано оте «щасливе» життя кінчиться. І кінчиться дуже погано. Щоправда, є окрел і індивідууми, які певні, що народилися в сорочці. Тому вони завжди, навіть з води, вилазять сухими. Візьміть, приміром, нині уже вчорашнього голову Івано-Франківської обласної ради Українського товариства мисливців і рибалок (УТМР) Миколу Степановича Гунчака. Він і тепер певний, що народився не просто в сорочці, а ще й у сорочечці шовковій, з мереженими манжетами. Очолював, як ми вже казали, Микола Степанович обласну раду мисливців і рибалок. Як він її очолював? Я б сказав, святково. Його життя, тісно перепліталося з роботою. От про кого можна було сказати, що робота в людини одне задоволення. На роботі пив, на роботі гуляв, на роботі їздив, на роботі катався, на роботі й у преферанс грав, а якщо приїжджі партнери (часто столичні) не вміли в преферанс, Микола Степанович міг і в підкидного пограти. І грав не просто так, а з розмахом. Грав часом, при світлі автомобільних фар, грав під музику радіоприймачів. І ще, уявіть собі, у горах, у лісі. І все це, уявіть собі, під час роботи! Так скажіть, хіба така робота не радість? Хіба така робота не щастя? Хіба така робота не насолода? Поки Микола Степанович «працював», час від часу бавлячись ще й мисливською рушницею то в прикарпатських лісах, то в білоруських (їздив же досвід, як він тепер запевняє, переймати), то в прибалтійських, у довіреній йому конторі також насолоджувалися. Перш за все, старший бухгалтер (на правах головного) Світлана Миколаївна Романенкова (до речі, теж народилася в сорочечці) і касирка Брандзей Олена Михайлівна. Вони були стурбовані одним: поки Микола Степанович «десь у лісах працюють у поті чола», вони трудилися, не менш потіючи, над підробкою документів. Брали гроші одна в одної під звіт. І не десятками, не сотнями. Романенкова брала тисячами. Скажімо, за п'ять разів вона взяла 4 тисячі 640 карбованців. Потім їй здалося цього мало, почала брати гроші за комісовані рушниці. Нібито виплачувала ті гроші власникам рушниць, але за таким методом: один раз власникам, чотири рази таку ж суму собі. Ще набігла тисяча карбованців. Але всім давав «фору» в товаристві Михайло Зустрілися якось двоє приятелів. Один працював на бориславському нафтопромислі, інший на одному з дрогобицьких підприємств. А знаєш, друже, подав я заяву про звільнення з роботи. Переходжу до Семена Миколайовича, сповістив бориславець. Який збіг! Це ж треба! гукнув дрогобичанин. І я, уяви собі, теж вирішив перейти до Миколайовича! Правильно зробив! Тільки до Миколайовича! Тільки в нього можна справжню копійку заробити! Дивився їм услід старовинний Борислав і не сміявся. І Дрогобич також не сміявся. Сміявся лише Семен Миколайович Фінкін, начальник будівельного управління № 15 тресту «Укрзахіднафтогазбуд». Бо це до нього прийшли на роботу наші приятелі. І не лише вони, а й іще чимало будівельників. Ішли тому, що почули про добрі заробітки в п'ятнадцятому управлінні, котре, як і інші управління згаданого тресту, займається будівництвом магістральних газопроводів. Кожна робота в наш час має свою специфіку. Мають її і будівельники магістральних газопроводів. Полягає вона, ота специфіка, в тому, що газопроводи пролягають через гори й ріки, пустелі й ліси нашої неосяжної Батьківщини. А через те будівельникам найчастіше доводиться працювати не на сусідній вулиці, а за багато кілометрів від рідної домівки, довго перебувати у відрядженнях. А це, звісно, вимагає додаткової оплати. Таку оплату передбачено, і, отже, кваліфікованим робітникам та інженерно-технічним працівникам, відрядженим на строк понад два місяці, видається доплата в розмірі 75 процентів до тарифної ставки. При цьому застережено,…
 Телеграфне Агентство Перця

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"