Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1981 №05 Сторінка 4

(Гуморески)
Журнал Перець 1981 №05 Сторінка 4 - Гуморески. ЧУДЕСА В РЕШЕТІ другого Ех, пританцьовує чоловік, штани, штани сині, а ще двоє дома в скрині! Тоді скидай мої, коли в тебе є свої! зупиняє його товариш. На цьому й закінчується відомий народний жарт, з якого так і не відомо, скинув чи не скинув чужі штани отой чоловік. Та, мабуть, таки скинув, бо ж негоже чужими штаньми хвалитися, коли маєш свої. Що ж до директора Мурованоку- риловецького комбікормового заво- ду Бориса Романовича Дзюбака, то ми точно знаємо, що він не лише танцює, а й ходить на урочисті збо- ри, на прийом до начальства у... чужих штанях. І навіть у чужих костюмах. А повертати їх і не збирається. Шиють ті штани і костюми в ательє мод з дорогих тканин за спецзамовленням заводу, яким він, зюбак, керує. Оплачує спец- зайняті. І тут я замовлення заводська каса. Але у бухгалтерії підприємства про пошиття штанів і костюмів директорові ви нічого не дізнаєтесь, бо там все ши- то... крито. Кругленькі суми коштів, витрачених на персональні дорого- мене. Я закохалася в нього погляду. Перший погляд кинула, шукаючи вільного місця. Всі сидіння були почула: Дівчино, прошу, сідайте. Ви мені? не повірила. Так, вам. Сідайте, будь ласка. І ми зустрілися очима. Ви навіть уявити не зможете, що то були за очі! Великі, чорні, вони випромінювали таку теплоту, сяяли такою добротою, що я не зчулась, як опинилась на його місці. Він стояв поруч, тримаючись однією рукою за спинку сидіння, а другою обережно пригортав до грудей букет квітів у целофановій обгортці. Гарно це чи негарно, але признаюсь: я пошкодувала, що ті квіти не для мене. А коли, через кілька зупинок, він, виходячи з автобуса, підтримав під лікоть якусь стареньку жінку, щоб не оступилась, я назавжди втратила спокій. Буває ж таке! їй-право, навіть з місця тоді схопилася, щоб піти за ним, щось йому сказати, але вчасно стрималася. Відтоді думка про нього не покидала Все здавалося, що знову зустріну його в трамваї чи автобусі. Одного разу ледве грудей не вискочило. Сідайте, дівчино, виходжу. Але то був не він. І рунна». Виходиш, то й думала про того, доброго й по-справжньому благородного, по-справжньому чемного. І то правду кажуть, що тільки гора з горою не сходиться. Я його таки зустріла. На тому ж маршруті, що і вперше. Він сидів у якомусь пожмаканому костюмі, не-колінах кошик…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"