Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 1982 №11 Сторінка 3

/ Перець /Журнал перець / Рік 1982 / № 11 / Сторінка № 3
Перець 1982 №11 Сторінка 3. Мал. А. АРУТЮНЯНЦА І ТАКЕ БУВАЄ Прийом і видача. От я себе й питаю, так собі, між іншим, питаю: яка це собацюра напаскудила в ліфті? І друге запитання само собою виникає: що б ти, Ананію, уроджений Хатнюк, зробив, коли б це був ліфт не загального користування, а, припустимо, домашньо-приватний? Голову скрутив би! Отак би взяв хрусь і нема... Дарма, що ліфт без вікон, вистежив би, винишпорив. Він би в мене на розпеченій пательні стрибав. Він би десятому заказав... Ну от, тролейбусний квиток, акуратно згорнутий у руроцку. Та чи тобі важко було так же акуратненько в урну його викинути? Або ось недопалок зжований, до стелі підвішений. Це ж треба! Циркачі, ілюзіоністи. Ні стида, ні сорому! З цигаркою в ліфті хіба не злочин? Спробуй із АБИ НІХТО НЕ БАЧИВ Монолог на самоті немовлям тепер поткнутися... О, а це що? Бач, ковінька його мамі, кнопку пообсмалював. Пуп'янок, шмаркач, а вже потенційний палій, сірниками орудує. ї куди тільки батьки дивляться? А втім, де тепер ті діти? У Конотопських хорт степовий раз, у Біло-церківців англійський сеттер два, у Мироненків дворняжка, яку вони, хі-хі-хі, за породистого шотландського тер’єра видають. Це тільки на нашому поверсі. А ще у Жмеринських, Тарасенків, Козодоєвих... Собак хоч бери та кожному на шию вішай, зате дітей на всі шістнадцять поверхів чи й з десяток набереться. Звісно, з собаками воно простіше: маєш утіху і не переживаєш, що з нього звір виросте. Хоча як сказати. Он газети пропечатали, що домашня тигра, а мо’ й левиця, не в тому суть, знацця, хазяїв загризла. Без солі схрумала. Ж-жах! Сядь, Чапа, це тебе не стосується. Ти у нас смирний, розумнику ти такий. Чапа, не смій! Куди ти лапу піднімаєш? Що ти, безсоромнику робиш? Ай-яй-яй... А прибирати хто буде? Хто буде, тебе питаю? Ну, правильно, прибиральниця. Вона за це й гроші * отримує. От і приїхали. Брись, безсовісний, а то ще хтось побачить... Жаль, що ліфт у нас швидкісний, довго не порозмірковуєш. Анатолій ЧАЛИИ. Сьогодні наша розмова про автобуси. Але спочатку про телефон. Про те, яка це чудова та зручна штука, особливо на селі. Ось у селі Трилісах Фастівського району Київської області є хороша людина, яку всі звуть просто Володимировичем. І у цього хорошого Володимировича є вдома телефон. Уранці Володимирович дзвонить на автостанцію, дізнається, чи виїхав до села автобус, і лише тоді йде на зупинку. Юрба, яка встигла там зібратися, зустрічає його одностайним: «Ну, Володимировичу?» Буде, поважно відказує Володимирович. І всі одразу заспокоюються. Чоловіки закурюють, жінки починають теревенити на різні теми. Якщо ж Володимирович іще здаля мовчки розводить руками усі тут же розходяться: одні чимчикують до електрички, інші на трасу ловити попутний…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

 Copyright © 2021-2024 "Перець - гумор і сатира"