Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1983 №24 Сторінка 6

Журнал Перець 1983 №24 Сторінка 6. Начебто й гарні дівчата... 14 серпня 1983 року Іван Устимович Квашук, мешканець села Зозулинці Хмільницького району на Вінниччині, вирішив купити в райкоопунівермазі шкарпетки. Подія, звичайно, не настільки важлива, щоб про неї сповіщати зі сторінок «Перця», але про те, що трапилось далі, мабуть, усе-таки варто розповісти. У відділі жіночої галантереї Іван Устимович звернув увагу на... Ні, ні, не на гарних дівчат-продавців, а на лотерейні білети, які лежали в касі, і вирішив одного купити племінникові гляди, щось хлопець виграє!.. Заплатив п'ятдесят копійок і попросив жінку (як потім виявиться, завідуючу відділом В. А. Ліщенко) написати від щирого серця побажання. Завідуюча охоче виконала прохання, поставила число й свій автограф. Іван Устимович зробив необхідні покупки, приїхав додому, роздивився уважніше білет а він недійсний: тираж 3-го випуску відбувся понад місяць тому 8 липня. «Помилилися дівчата», подумав. І наступного дня знову поїхав автобусом у Хмільник. Дивиться: за касою інша жінка молодша, й лежить, як і вчора, купка білетів 3-го випуску. «Продаєте?» питає. «Продаєм, дєдушка, з готовністю відповідає Людмила Насупрунова, беріть, машину виграєте». «Дєдушка» заплатив ще 50 копійок. Попросив касира-продавця написати побажання щось виграти. Вона залюбки зробила це і під тихі смішки колег-продавців сказала: «Виграєте «Жигулі», покатаєте свою бабу». «Покатаю», сказав Іван Устимович, колишній фронтовик, інвалід Вітчизняної війни, який зрозумів, що зіткнувся з відвертим, безпардонним шахрайством і нахабством. Приїхав і на третій день. Білети лежать, але вже менша купка продали, мабуть. Спитав у касира-продавця (вже в іншого дівчата міняються), чи продаються. Та відповіла ствердно. Але він цього разу не став задарма викидати пенсійного полтиника, а пішов шукати директора кооперативного універмагу. Г. А. Онищука не знайшов, а здибав його бойову заступницю Л. І. Вихристюк. Привів до каси. «Це дійсні білети?» питає. «Звичайно, дійсні!», вигукнула. А потім на якусь мить зам'ялася й бовкнула: «О, бачте, це їй подарували на іменини, й вона продає їх!» Отаке відпаяла та ще й гигикнула від власного дотепу: мовляв, причепився дід, ми тут сотнями, тисячами оперуємо, а він із дріб'язковим полтиником лізе... Саме така ялинка й підходить для нашого клубу. Що це так, я переконався, зустрівшись з головою Хмільницької райспоживспілки А. О. Ковалем. І треба ж на таку дрібницю спокуситися, добродушно розвів руками Анатолій Олексійович, начебто й гарні дівчата, а на тобі!.. Коли я сказав, що це не така-то й дрібниця, адже гроші за білети 270 карбованців універмагом здано в ощадкасу за чотири дні до тиражу, а недійсними білетами (й, безперечно, перевіреними по таблиці!) торгували ще півтора місяці після того, то голова трохи примовк. Хоча, кажучи про дрібницю, керівник по-своєму був правий. Якщо це шахрайство в підпорядкованій йому системі порівняти з іншими, вагомішими, то воно й справді видаватиметься не таким уже й значним. Наприклад, із справою старшого бухгалтера Березнянського сільського споживчого товариства Н. Ф. Шпіхернюк. Зловживаючи службовим становищем, старший бухгалтер з групою мотюг поцупила 32.672 крб. Крали нахабно, на очах у всіх: оформляли безтоварні накладні на нібито здане громадянами м'ясо і привласнювали грошенята. Хоча, якщо вже бути точним, привласнювали не лише в такий спосіб, а до всього ще брали з бази, як із власної комори, товари й продукти. За ці «діяння» Н. Ф. Шпіхернюк засуджено до 11 років позбавлення волі, Н. І. Немерську до 10, Т. М. Кореновську до 9, Г. К. Ковальчук до 8 років, інших п’ятьох злочинців на трохи менші строки. Чи взяти справу завідуючої продмагом села Петриківці Уланівського сільського споживчого товариства 3. Г. Філіпової. Ця в тісній співдружності з головою колгоспу «Авангард» (колгосп зараз розукрупнено на три господарства) В. П. Собчуком перетворили магазин на підпільний банк. Філіпова по записках видавала гроші, субсидувала гулянки…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"