Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1983 №16 Сторінка 2

(Телеграфне Агентство Перця)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1983 / № 16 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1983 №16 Сторінка 2 - Телеграфне Агентство Перця. Алло, Радехів? Дівчатка, ви мене чуєте, бо я вас ні. Алло! Певно, і мене не чують. Радехів, алло, Радехів... Міжміська! Дайте мені Київ. Звідки дзвоню? Зі Львова. Київ? Дайте Радехів Львівської області. Алло, Радехів? Хух, нарешті... Цей анекдот, як мовиться, з життя. Щоправда, замість Києва можна назвати якесь інше поважне місто. Приміром, Гомель, П'ятихатки, Токіо. Все залежить від обізнаності оповідача з географією. Але Радехів бажано залишити недоторканим. Без нього оповідка втрачає свою життєвість. Я до того, що техніка часом викидає найнеймовірніші коники. Особливо та техніка, котра покликана видобувати з себе дзвін. Про будильники взагалі язик не повертається говорити всім відомий їхній підлий характер. Менш ганебно поводять себе дверні електродзвінки. Якщо о першій ночі у вашій квартирі почувся меланхолійний арфовий акорд, так це таки о першій, а не о сьомій вечора додому з додаткових занять із малювання повернувся ваш синок, славний і здібний третьокласник. Обману тут бути не може електродзвінок не дзвонить пізніше, ніж хтось прийшов. У мене був один (його подарували на новосілля), який дзвонив лише раз на рік, коли приходила весна. Але знову-таки не пізніше і не раніше. Роками всі марно тиснули його кирпу, але щовесни бамц! у моїх покоях дзвенить. Хапаюся за серце, виходжу за поріг нікого. Потім придивляюся уважніше до дзвінка, а на ньому муха сидить. Перезимувала цокотуха, ожила. А от телефон до дідька загадковий винахід. Особливо в умовах Радехівського району. Якщо переглянути підшивки районної ХТО НА ДРОТІ? газети «Зоря комунізму» за останні кілька років, то побачиш, що телефонному незв'язку присвячено чимало шпальт. В одній замітці читаєш, що робітники Стоянівського цегельного заводу називають телефонний апарат в одних випадках сплячим котом, в інших мороженою рибою. А ось у черговому фейлетоні мовиться, що на Вузлівському спиртозаводі у телефонних трубках «ні слуху, ні духу». Масу різних метафор, порівнянь, алегорій викликає тут до життя такий собі телефонний апарат, який на інших широтах хіба що дратує своїми безкінечними дзвінками. Телефонові присвячують свої байки початківці, а скільки прозових скарг плодить він на світ божий! Ось одна з них. Її написав до редакції ветеринарний фельдшер колгоспу імені Фрунзе Михайло Іванович Бойко. «Кілька років тому, пише він, у нашому колгоспі проводили до осель спеціалістів сільського господарства телефонний зв'язок. Було встановлено телефон і в моєму домі. Раділи йому не тільки члени сім'ї, але й сусіди. Мені ж особисто він був найбільш потрібен: часто викликають у будь-яку пору доби до хворих тварин». Однак, зазначає сумно фельдшер, телефон працює лише подеколи. Першої шкоди завдали зв'язку тоді, коли екскаватором перервали у землі кабель. Звернувся Михайло Іванович до начальника Радехівського райвузла зв'язку О. В. Пелешка і начальника дільниці І. М. Підлужевича, а вони в один голос: не треба нервувати, мовляв, бо то є дрібні дрібниці. Скоро набридне слухати ті слухавки, затулятимеш вуха ватою. І майже мали рацію. Приїхали монтери, з'єднали обірвані кінці кабелю, але оскільки ні в кого з цих фахівців не виявилося ізоляційної стрічки, то кинули вони той дріт у траншею без ізоляції та й загорнули бульдозером. Після цього Михайло Іванович справді з'їздив до аптеки по вату: з телефонної трубки линув такий потужний тріск і грім, ніби фельдшер був зв'язаний прямим проводом із градобійними хмарами. Часом крізь розряди примарно вчувався чийсь лемент, але розібрати, хто про що волає і кому чого бракує, за такої стихії було неможливо. Минулого літа один з телефонних фахівців порадив покласти хрест на закопаному кабелі, а натомість поставити стовпи і зробити, як у добру і мудру давнину, повітряну проводку. Стовпів, зрозуміло, фахівець не дав. Але то дрібні дрібниці. Купив фельдшер шість стовпів, разом із сусідами обтесав їх, обсмолив, закопав та й знову нумо слухати. І таки файно чув попервах. Але потім знову пішов безугавний тріск. «Не судилося, мабуть », подумки підбив підсумки фельдшер. Але не буває такої дрібниці, щоб вона не була дрібною. Олексій Васильович Пелешок і довірена йому служба не по телефону (бо 2 нічого не чути), а з ока на око підтримали фельдшера, який вже був зовсім занепав. Обіцяли щось там полагодити, а ще щось перевірити і доуточнити. Бо вони не є якимись глухими нелюдами та й Михайла Івановича мають за шановну одиницю. Обмін такими думками відбувся напередодні котрогось із всенародних свят, коли Михайло Іванович хотів когось вітати по…
 Телеграфне Агентство Перця

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"