Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1983 №20 Сторінка 2

(Гуморески)
Журнал Перець 1983 №20 Сторінка 2 - Гуморески. Мал. В. ГЛИВЕНКА «У деяких господарствах погано дбають про заготівлю кормів для тваринництва, підміняючи діло балаканиною та пустопорожніми обіцянками». (З листів до редакції). «Силосують...» Є така приказка про дореволюційного дядька, котрий, поки десь блискало, не звертав уваги, а як загриміло, та ще й над його хатою, почав хреститися. Приказка давня й прямого відношення до нашої історії не має, тим паче, що дійові особи, про яких піде мова, переконані атеїсти. Але чимось вони нагадують отого дядька, бо над ними теж блискало-попереджа-ло, а вони чухали потилиці, аж поки не загриміло, та так загриміло, що відлуння докотилося не лише до Сарнів і Ровно, а й до самісінького Києва! Але облишмо приказки та алегорії й перейдемо до фактів. З січня 1983 року лісники Костянтинівського лісництва Й. Я. Шимко, С. М. Добрівник і Я. В. Зарва спіймали на гарячому браконьєрів Михайла Шабака з сином Миколою ті незаконно полювали на кабана. Відразу ж уточню: браконьєри мали незареєстровану зброю, не були членами мисливського товариства, а в заказнику, де вони «промишляли», взагалі полювання заборонено. На вимогу охоронців лісу кинути рушниці, батько-браконьєр клацнув обома курками й вигукнув: «Не підходьте, собаки, постріляю!» Але син того разу виявив гуманність своєю рушницею відвів батькову зброю, й вони, тримаючи під прицілом двостволок лісників, відступили в хащу. Того ж дня Ярослав Зарва скаже своїй дружині: «Сьогодні, Ганно, я міг не повернутися додому, й Олег та Оксана залишилися б сиротами». Він не повернеться через дев'ять днів. І не тільки він... Хоча трагедію могли попередити, був іще час, щоб убивць обеззброїти. Про погрозу Шабака стало відомо в Костян-тинівському лісництві наступного дня тобто 4 січня. Лісничий В. С. Багній, котрий повинен був негайно, як у такому випадку кажуть, бити у всі дзвони, з незрозумілої причини зволікає, не надає інциденту значення й лише 11 січня (через тиждень!) офіційно звертається до прокуратури. Це при тому, що хто-хто, а лісни- ПОКИ ГРІМ НЕ ЗАГРИМИТЬ ки й, зокрема, Багній добряче знають, що собою являє Шабак. Протягом свого довгого безпутньо-браконьєрського життя він загрожував зброєю не одному охоронцю флори й фауни. За різні злочини його п'ять разів засуджували на тривалі строки: у 1951 році за те, що знущався в лісі над жінками, які збирали хмиз, пізніше, за те, що, напившись, спалив людям кілька хат, потім за те, що стріляв по колгоспниках... Злісний рецидивіст, у місцях ув’язнення він прикидався тихим ягнятком і майже ніколи не досиджував повного строку, нерідко виходячи звідти з прекрасними характеристиками. Але обіцянки Шабака почати чесне трудове життя й припинити браконьєрство були не чим іншим, як маскуванням, тактичним ходом... Шабак ніде не працював. Жив та пив з того, що полював на куниць, лисиць, косуль, кабанів. Про це знав увесь хутір Поляни, де він мешкав, знало село Кричильськ, до сільради якого належать Поляни, знали інші села. Не знав тільки дільничний інспектор капітан А. Ю. Мізюк. А Шабак не тільки порушував закон, не тільки тероризував населення довколишніх сіл, а й розбещував, збивав на манівці своїх дітей. 1980 року його хлопці залазять через вікно до сусідів Г. І. Орішка й крадуть чималу суму грошей; 1982 року викрадають у прибиральниці контори колгоспу Марини Конько велосипед; він залучає до браконьєрства свого сина Миколу Худобу (Шабак мав кілька жінок, з Л. Я. Худобою тривалий час не реєстрував шлюбу, тому старші діти записані на прізвище матері), а ті, кому треба бачити це і вживати заходів не бачать, не вживають... Ось так назрівало, так надходило те фатальне 12 січня. Розперезаний до краю алкоголік і наркоман, упевнений у своїй безкарності рецидивіст давно був готовий до найтяжчого злочину, давно уже був потенціальним убивцею. Як не сумно це констатувати, але йому мимоволі сприяли ті, котрі мислили за принципом отого дядька: «Не гримить, то нічого й хреститися». А грім загримів. Обідньої пори, поблизу мальовничого урочища «Трішава» М. Д. Шабак із сином Миколою, який теж ніде не працював, полювали на косуль. Гнали їх двома мисливськими собаками. Браконьєрів побачили лісники Андрій Васильович Грищеня і згаданий раніше Ярослав Васильович Зарва. Були вони в формених кашкетах, так що здалеку видно, хто такі, й мали на двох одноствольну рушницю, заряджену «гороб'ячим шротом». Виконуючи свій службовий обов'язок, стрільнули, щоб відігнати собак, які вже настигали косуль. У цей момент вискочив із-за сосни Шабак і, ні слова не кажучи, всадив заряд у груди Грищені. З другого стволу поклав Зарву. «Що ви робите?!» раптом долинув збоку голос. То біг на постріли робітник лісництва, батько сімох дітей Степан Тимофійович Стрижаус. Він надстругував сосни, щоб по них стікала живиця, й усе бачив. І тоді Шабак наказав синові: «Стріляй це свідок!». Микола, не вагаючись, натиснув на курок. Але постріл не пролунав осічка.…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"