Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1984 №09 Сторінка 2

(Телеграфне Агентство Перця)
Журнал Перець 1984 №09 Сторінка 2 - Телеграфне Агентство Перця. Моє вам сердечне шанування і найкращі побажання, вельмишановний Миколо Івановичу! Дозвольте великодушно на початку цього листа розповісти вам одну небезінтересну для вас історію, котра трапилася з головою колгоспу «Вільні лани» Хомою Хомичем. Прізвища його називати не буду, тому що він перебуває вже на заслуженому відпочинку й нагадувати йому старий гріх не хочеться, хай собі відпочиває на здоров’ячко. А сама та історія ось яка. Головував Хома Хомич у «Вільних ланах» наїздами, з тієї простої причини, що жити в селі не хотів ні за які цукерки, а мешкав постійно у місті за 45 кілометрів від керованого господарства. Приїде, було, в село колгоспною легковушкою, коли вже сонечко давненько вибилося на голубі небесні простори, дасть цінні вказівки бригадирам, агрономам, зав. фермами, а коли вже починає вечоріти їде собі файнесенько у свої міські пенати. Отак і катався сюди-туди, сюди-туди. Прозвали за це колгоспники Хому Хомича «Маятником». О, вже «Маятник» на роботу приїхав! 0, вже «Маятник» додому поїхав! Але «Маятникові» від цього малосимпа-тичного прізвиська й за вухом не свербіло, як не дуже свербіло за тим органом слуху й від того, що колгосп «Вільні лани* міцно сидів на останньому місці в районі буквально за всіма показниками. От приїхав Хома Хомич одного чудового надвечірка додому, вмився і сів вечеряти. Не Дуже ласкавий лист М. І. Гончару голові колгоспу ім. Петровського Віньловецького району Хмельницької області. дуже й наїдався. З’їв тільки яєчню з салом, макітерку вареників з сиром, запив чашкою кисляку і вклався спати. Медицина тепер так і радить. Коли тобі за сорок ніколи не перевантажуй шлунка на ніч. Інакше гаплик склероз і діабет тобі забезпечені. Недовго він і крутився в ліжку, а заснув по-хлоп’ячому міцно, як тільки голова голови відчула м’яку поверхню пухової подушки. А вночі жінка прокинулась од якихось звуків, духе схожих на мичання корови-первістки, коли вона починає телитися. «М-м-м-м... М-м-м-м»... Жінка аж перестрашилась. Хомцю, що з тобою? Ой, я пропав! Ой, я вже не голова, Марино! Що ти верзеш, Хомцю, отямся. А хто ж ти такий? Ніхто, Марино, пришийкобиліхвіст. Ось хто я тепер! Прокатали мене колгоспники на вороних. Тю! тюкнула дружина полегшено. Це тобі наснилося чортій-що. Ну й наснилося, гори воно синім полум’ям! Навіть недопоймеш, яка холера такі сни вигадує. Як виявилось, це був віщий сон. Виходить, є такі сни на світі, шановний Миколо Івановичу. Але до вороних, слава богу, діло не дійшло, а дійшло до райкому партії, куди на другий же день запросили Хому Хомича на круту розмову. Тут поставили питання руба: Або-або! Досить, наїздився! Як і кожна мисляча людина, Хома Хомич із двох зол одразу ж вибрав найменше. Він вибрав перше «або» і невдовзі перебрався з усім своїм посімейством у село, вріс у колгоспне господарство, за його ж висловом, усіма своїми корінцями і поволеньки-поволеньки за пару років вивів колгосп у передові. Отака придибенція сталася з Хомою Хомичем. І пішла вона, як бачите, шановний Миколо Петровичу, йому ж на руку. Але не подумайте, грішним ділом, що розповів я її вам отак собі, на здогад буряків, щоб дали капусти. Діло в тім, що я був глибоко переконаний, що епоха кочівників, тобто мандрівних голів колгоспів, давно відійшла в забуття. Була та й зникла, а разом із нею зникла гостра тема для фейлетонів і гуморесок. Коли це, як грім із ясного неба, лист із керованого чи вірніше напівкерова-ного вами колгоспу ім. Петровського. «Наш голова Микола Петрович Гончар пишуть мої читачі, керує господарством наїздами, бо в селі жити не хоче, а живе собі в колишньому райцентрі Зінькові у власному котеджі. Вранці привозить його колгоспна легковушка в село, а ввечері відвозить у Зіньків. І дружина його Ганна Іванівна, що обіймає в нас посаду агронома, теж мандрує сюди-туди разом із Гончарем кожний божий день, а господарству від тих мандрів тільки шкода». От і спробуйте якимось своїм аргументом заперечити моїм дописувачам, а вашим хліборобам. Справді ж бо, який це, в дідька лисого, керівник великого сучасного господарства, якщо він не вріс усім своїм корінням не тільки в його економіку, але й буквально в усі соціально-культурні запити його трудівників, якщо він ні сном, ні духом, як кажуть, не відає, як струменить життя на селі; якщо за встановленим графіком його шофер подає прощальний сигнал дуже часто ще перед заходом сонечка. А тепер сподіваюся, ви зрозуміли, чому я вам розказав вищенаведену історію. Може, візьмете та й наслідуєте приклад Хоми Хомича, не очікуючи навіть отого мало-приємного «Або-або!» Або ще крутішого: злізайте, шановні Миколо Івановичу і Ганно Іванівно приїхали! Добрі…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"