Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1984 №05 Сторінка 4

Журнал Перець 1984 №05 Сторінка 4. фахівець по збуту продукції» і як «вимогливий до себе і до правильно і вимагав, та ще товаришів ахівець, по роботі». Все вимогливий. Бо й як! Заходить якось до нього в кабінет водій-експедитор О. І. Ігонін, а Дере-бенко йому: Читачам, безумовно, відомі слова з народної пісні: «Візьми моє серце, дай мені своє». Гарна пісня, лірична. Але в Черкасах її співали, трохи переінакшивши: «Візьми в мене серце, гроші дай мені». Не всі, звичайно, черкащани співали, а певна група. І серця віддавалися не за спасибі, а по 40 копійок за кілограм. Бо торгували не власними, а м’ясокомбінатівськи-ми серцями. Ця купівля-продаж, під акомпанемент цитованої пісні, тривала кілька років, але узнали-почули про неї недавно. Зараз важко встановити, хто був ініціатором тих операцій-махіна-цій одні доводять, буцімто представники харчових закладів, а інші ніби працівники м'ясокомбінату. От із працівників м'ясокомбінату й почнем розповідь. А конкретно з головного «сер-целюба»: виконуючого обов’язки начальника відділу збуту Черкаського м'ясокомбінату Юрія Демидовича Деребенка, який, згідно з характеристикою, виданою підприємством для судових органів, «зарекомендував себе як Слухай, мені треба п’ять пляшок горілки з перцем. Змотайся в магазин, купи. Ігонін змотався. Купив. За свої власні. Несміливо заїкнувся, щоб начальство повернуло гроші за перцівку. Ну й нахаба ж ти, Ігонін, обурилося начальство. Може, я не даю тобі заробити? Може, ти не маєш від Захаричева, від Ткаченка, від Михайлової, від Філатової, від Пипи? Та й ви ж маєте, почав було Ігонін, і більше, ніж я... Ану припини базікати! зиркнувши на двері, стишив голос Деребенко. Ось випишу тобі вісімдесят кілограмів серця понад норму і вези його до Захаричева. Він компенсує... Та ну, вмить підрахувавши, що за вісімдесят кілограмів «лівого» серця завідуючий виробництвом їдальні черкаського об'єднання «Хімволокно» О. І. Захаричев дасть йому тридцать два карбованці, а з них же левову частку він поверне Деребенку, тож вам, Демидовичу, із них треба дати... А ти як думав? Ні, мені це починає не подобатись... Деребенко розгнівався не на жарт. Бунт на кораблі? Кому ви, зрештою, служите? Недавно й Леус претензії пред'явив. Одвіз мене «Жигулями» свого батька до Києва, купив якісь гостинці моїм знайомим, а вже мало не за горло хапає ції!.. Ну й народ, ну А я ж і йому виписую харчовиків... Ігонін притих. Тільки, «ліві» серця, обережно Ой, не попастися б, вимагає компенса-й хапуги невдячні!., зайвину, і він має од беручи накладну на зітхнув: Демидовичу. Он мого колегу, експедитора водія Біляєва недавно забарабали чотири роки дали. Та й Савченка на гарячому спіймали вісім літ буде згадувати ці серця в колонії... Страшнувато стало сзвсзисзісовсоис Мал. В. ЗЕЛІНСЬКОГО працювати, так і гляди перехоплять... Не панікуй, заспокоїв спільника по махінаціях Деребенко. Ти що, не знаєш, що я один із найактивніших членів добровільної народної дружини на нашому комбінаті? Вези й нікого не бійся... Ігонін та Леус так і чинили: не боялися, возили, брали. І що цікаво, не надто вони й вимагали. А якщо вже бути точним, то давали їм хабарі добровільно і з великою охотою. Пізніше всі хабародавачі і завідуючі…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"