ГУМОР І САТИРА

Перець 1985 №14 Сторінка 7

/ Перець /Журнал перець / Рік 1985 / № 14 / Сторінка № 7

Перець 1985 №14 Сторінка 7. Чи випадало вам, шановні читачі, купити в магазині торт, а потім перти його перед собою на витягнутих руках, позаяк коробку з ним не перев’язали мотузкою? Доводилося. Мені теж. Погодьтеся, почуваєш себе цілком по-дурному, оскільки не можеш спокійно уже навіть вийти із того ж магазину і штовхаєш двері або ж лобом, або іншою частиною тіла тією, котра міститься ззаду. В останньому випадку це ускладнює процедуру, бо треба ще встигнути розвернутися, поки двері, зачиняючись, не вріжуть тебе по тій же таки частині тіла чи не виб'ють у тебе з рук солодкої покупки. Я вже не кажу про ті труднощі, які виникають під час поїздки із злощасним тортом в руках у громадському транспорті. До того ж, хоч важить той «Київський», «Трюфельний» або «Лимонний» усього лиш один кілограм, руки від незвичного положення дуже швидко німіють, і вже за якихось півгодини ти ладен розплющити торт об найближчу стіну чи ще гірше в нестямі жбурнути його на асфальт і довго, з насолодою топтатися по ньому ногами, не звертаючи уваги на шокованих перехожих... Зганяючи отаким робом лють на безневинному торті, ми з вами якось випускаємо з уваги справжніх призвідців цієї кондитерської драми тих, хто щойно тицьнув нам коробку з тортом і супроводив цю звичайну торговельну акцію незвичайною принаймні, для минулих років заявою: Перев'язувати немає чим! Хочете, беріть так!.. Був час, коли кожен торт перев'язували рожевою чи блакитною стрічечкою. Потім стрічечки щезли. Та й бог із ними, тими стрічечками: покупців рік у рік більшає, на всіх, як мовиться, не напасешся. Але чому зникає звичайнісінький шпагат, чому зникає його замінник отой схожий на шпагат паперовий скрутень, який витримує належну йому вагу лише протягом однієї ходки (а більше від нього й не вимагається), чому зникає обгортковий папір і все частіше лунає звернений до нас із-за прилавка трубний глас: Відпускаємо тільки у тару покупців. Безтарні громадяни, можете не стояти!.. Над усім цим, шановні читачі, варто поміркувати. І поміркувати грунтовно. Бо за останні роки у багатьох торговельних закладах вигулькнула і стала набирати поширення дивна тенденція працівників тих закладів до спрощення своєї роботи. Спрощення, полегшення, ба навіть самоправного скорочення робочого часу, що негайно призводить до ускладнення життя покупців. Що хочуть, те й роблять, як висловилася одна старенька, коли, на її прохання вибрати їй півкіла усього півкіла, якихось п’ять-шість штук! цілих, а не роздавлених помідорів, молодий здоровий продавець овочевого магазину по вулиці Березняківській у Києві демонстративно жбурнув уже зважені для старенької, але таки давлені плоди у ящик і відмовився її обслуговувати. Так йому було простіше працювати. А мені при цьому згадалося, як в іншому овочевому магазині на розі вулиць Некрасовсь-кої та Артема теж молода продавщиця так зреагувала на несміливу просьбу покупця допомогти йому вибрати з-поміж брудних, покритих грязюкою буряків два-три чистеньких: Буду я перед кожним принижуватися!.. До речі, у багатьох київських овочевих магазинах уже стала звичною картина, коли розпарені покупці, лунко стикаючись лобами, риються в купах немитої, часом напівзіпсованої картоплі, буряків, морковки, мало не по вуха вимазуються у висококондиційному чорноземі, а продавці у цей буремний час спокійнісінько перемовляються між собою, склавши на грудях руки в резинових рукавичках. Бо їм так хочеться. Бо їм так простіше й легше. І тут показово, що роблять вони саме те, що хочуть особисто для себе, тобто діють за власним бажанням і цілком у власних інтересах всупереч інтересам громадським. І поспіль, поволеньки привчають нас до думки, що так воно і повинно бути. Привчають і своїм виглядом за прилавком нарочито втомленим-перевтомленим, буцімто напередодні без передиху ударно трудилися десь на підземних виробках, а тепер мусять іще й ось тут стовбичити. Привчають і безкінечною відсутністю на своїх робочих місцях під прикриттям шумової завіси, зітканої з таких же безкінечних нервових вигуків колег: Чого репетуєте, він (вона) зараз буде! Уже не можна й відійти на хвилину! До чого безсовісні люди!.. Безсовісні це ми з вами. Привчають і манерою розмови з покупцями, розрахованою на те, щоб відвідувач ушився з їхнього поля зору якомога оперативніше і не чіплявся з безглуздими балачками на кшталт: «А чи не скажете, є те-то й те-то, а покажіть оте-то й те-то, а чи немає того-то й того-то, а що б ви порадили стосовно ось цього і ось того...». У київському Центральному універмазі усіх продавців зобов'язали казати покупцям «спасибі». У деяких за тривалими спостереженнями те «спасибі» за звучанням майже нічим не відрізняється від «до біса». Ці вже свого добилися. Вони ви це помічали індиферентно стоять або сидять у своїх відділах, ні на що й ні на кого не звертаючи уваги, так, наче акт купівлі-продажу їх аж ніяк не стосується... А нерідко посилають фактично й «до біса». Не обов'язково словами. Діями. У святковий день у м'ясному відділі гастроному «Московський», який за ідеєю працює без…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2025 "Перець - гумор і сатира"