Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1985 №14 Сторінка 2

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1985 / № 14 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1985 №14 Сторінка 2. Чого це Андрійка так рознесло? Та до нього ж батьки приїздили. Цю історію можна живописати соковито й розмашисто. Можна 6 навіть врізати розвеселого вірша з хвацькими присвистами і притопами. Справді-бо, чим не анекдот: двоє хлопців-молодців на маневровому тепловозі серед глупої ночі смикнули на ходу «з горлушка» та обоє й позасинали просто тут-таки, в теплій кабіні! Напівдорозі від залізничної станції Полільна до Андрушківського цукрозаводу, куди везли чотири вагони з вапняком... А потім, як ото сказав поет, «странньїм бьіло его пробуждение»: протаранивши двоє залізних воріт та скинувши з колії цистерну з мелясою, могутній транспортний засіб і сам зіскочив із рейок (бо далі їх просто вже не було) та, виваливши вугол старої лазні, ліг на бік і затих. Почісуючи набиті гулі у деяких локальних місцях, героїчний екіпаж вирачкував на поверхню і, стоячи по коліна в мелясі, довго приходив до тями, або, говорячи мовою військових донесень, вивчав обстановку... Але ми не будемо говорити мовою військових донесень. Не будемо й пританцьовувати та присвистувати навколо перевернутого тепловоза, потішаючи читачів «виграшною» фейлетонною ситуацією. Втішного, а тим більше смішного, їй-право, мало. Ні для начальника транспортного цеху Андрушківського цукрокомбінату Миколи Яковича Сергієнка, ні для голови профкому Віталія Бориславовича Даниловсь-кого, ні для директора комбінату Віктора Івановича Ліптуса... Ні для десятків інших людей, так чи інакше причетних до цього випадку. Ну і, звичайно, кому вже аж зовсім таки не смішно, так це головним дійовим особам унікальної нічної пригоди. Була б переведена стрілка на іншу колію і хто зна, чим би воно все скінчилося, бо тоді состав неодмінно «поцілувався» б з міцним цегляним муром та, неодмінно ж таки проломивши його, в'їхав прямісінько в заводський цех. Чи не довелось би підраховувати збитки не тисячами, а сотнями тисяч карбованців? Чи не довелось би дружинам та дітям (в одного їх двійко, у другого трійко)... Ні-ні, страшно навіть подумати... Але куди ж ти, в бісового батька, від тих думок тепер заховаєшся? Знову топитимеш їх у горілці, як це у перші дні після аварії, кажуть, спробували робити наші герої? Але хміль, рано чи пізно, вивітрюється, а дійсність ось вона, тутечки... Словом, як не крути, а думати треба. Звичайно, ах, як добре було б, якби машиніст Анатолій Сподін задумався над цими речами ще кілька років тому, тоді, коли його вперше «застукали» на робочому місці в нетверезому стані. Або хоча б у січні вже цього року, коли йому записали прогул і оголосили догану за подібне ж порушення... А як було б, скажімо, розчудесно, якби і помічник машиніста Микола Боженюк назавжди протверезів після того, як напередодні цьогорічного жіночого свята богатирським пардон, п'яним сном заснув у кочегарці (розгубивши, до речі, усі…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"