Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1985 №09 Сторінка 4

Журнал Перець 1985 №09 Сторінка 4. Мал. В. ГЛИВЕНКА Недаремно на заводі кажуть, що Маруся дівка в соку. Від скількох наївних ілюзій виліковує нас життя! У ранньому дитинстві я думав, що добриво це такий делікатес. Щось на зразок повидла або молозива (про існування морозива у нашому селі тоді ще мало хто здогадувався). Добриво... Це слово пов'язувалось із чимось смачним, запашним, добрішим навіть за коржі з маком і крамничне «печатне» печиво... Сувора дійсність перевернула незрілі уявлення. Але не настільки, щоб до поняття «добрива» я відчув органічну ненависть. Навпаки продовжую ставитись до нього з глибокою симпатією. А що, річ усе-таки корисна і, якщо розібратись, то бере найбезпо-середнішу участь у створенні отих самих делікатесів: усяких там пундиків і приндиків, крем-брюле та ірисок «Киць-киць». І навіть дечого значно поживні-шого і тривкішого. Правда, мені ніколи не вдавалося вилити цю аксіому у лапідарну, афористичну форму, як це уміють, скажімо, відповідальні секретарі деяких газет, які розміщують добірки про вивезення органіки на поля під енергійними рубриками: «Послід збираєм будем з урожаєм!» або «Гній це хліб!» Я завжди заздрив людям, котрі висловлюються коротко... Але справа не в тому. Кожен висловлюється, як уміє. Головне, що усі ми «за». Навіть якщо чітко собі не уявляємо, чого більше треба сипати в землю для збільшення врожаю кавунів суперфосфату чи, навпаки, аміачної селітри. Тут ми поштиво схилимо голови перед фахівцями. Але те, що добрива допомагають рости і кавунам, і житу, й пшениці, й усякій пашниці, про це, безперечно, знають усі. І от уявімо собі на мить таку неймовірну картину. У якім-небудь районнім об'єднанні «Сільгоспхі-мія», можливо, це буде в райцентрі Арцизі або в Татарбунарах, піднімається зі свого зафрахтованого у президії місця який-небудь керівник хай це виявиться голова того ж таки арцизького об'єднання І. Д. Підручний або, цілком припускаємо, що й татарбунарського А. Г. Каравель і, ковтнувши для сміливості води із граненої склянки, категорично рубоне з трибуни присутнім на нараді колгоспним та радгоспним спеціалістам: Усе це, дорогі мої товаришочки, фільчина грамота. Удобрюй, не вдобрюй, а як воно не захоче, гемонське, із землі лізти, то не полізе. І усі оті агрохімічні картограми, оптимальні строки і норми, гербіциди і пестициди темний ліс і мура собача! Що тут, я думаю, зчинилось би! Оратора негайно стягли б із трибуни і довго до нього принюхувались чи не п'яний, бува, а тоді добре дали б йому і самому понюхати, чим пахне отака нігілістична позиція до агрохімії як науки, котру йому, голові об'єднання, до речі, й доручено рухати вперед у масштабах району... Згинь, кошмарне видіння! Не вийде Іван Дмитрович а чи Анатолій Григорович на трибуну виголошувати подібну єресь. І взагалі, непродумані публічні заяви рідко коли «мають місце». Як би він там не метикував про себе, а вголос кричить «ура!». Виголошує полум’яні промови про необхідність дальшого поліпшення і удосконалення. Присутні міркують так: якщо «дальшого», то,…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"