Журнал Перець

ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1985 №11 Сторінка 2

(Телеграфне Агентство Перця, Усмішки, Фрази)

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1985 / № 11 / Сторінка № 2

Журнал Перець 1985 №11 Сторінка 2 - Телеграфне Агентство Перця, Усмішки, Фрази. Хто з нас не чув сумних зітхань і не бачив скрушних похитувань головою на адресу підростаючого і вже підрослого покоління: мовляв, звикло воно до всього готовенького, на пухових перинах ніжиться, у всьому ім-лортно-джинсово-вельветовому хизується, і взагалі, майже забуло, що таке слово «на!», бо знає лише «дай!». І тому навіть отакусіньких труднощів жахається, намагаючись пересидіти їх на батьківській шиї або ж сховатися від них за батьківською спиною. А чи помітили ви у зв'язку з цим певну закономірність: що найсумніше зітхають і най-скрушніше похитують саме ті, хто аж крекче, добровільно підсаджуючи рідне чадо собі ж на шию, оберігаючи від життєвих складностей! Та ще й морально-етичний підмурівок під свою виховну методу підводять: ми лиха насьорбалися, то нехай хоч наші діти як слід поживуть. А потім дивуються: і в кого воно, отаке ледащо, вдалося! А в кого ж, як не в нас із вами! Ні, ми можемо бути зразковими виробничниками, виконувати і перевиконувати норми, подавати рацпропозиції з багатотисячним економічним ефектом, вважатися еталоном сумлінності на своєму робочому місці, але, поклавши руку на серце, визнаймо: десь у глибині душі багатьох із нас причаїлася переконаність, що за все це нам велике «спасибі» треба казати і від усіляких клопотів оберігати. І сумно, і смішно, наприклад, було читати одного колективного листа з Черкащини. Автори, не шкодуючи темних фарб, змальовували трагедію, яка спіткала жителів села: криниця на їхній вулиці має такий вигляд, що з неї гидко брати воду. Дошки, якими хтозна-коли обшили зруб, погнили, цямрина скрипить так, що аж на іншому кінці села собаки починають гавкати, навколо криниці багнюка, що втопитися можна, і так далі. «Куди ж дивиться голова сільради!!» гнівно запитували автори листа. Головою сільради виявилася тендітна жінка, для якої навіть молоток непомірна вага, не кажучи вже про сокиру. Зате чи не кожен другий із скаржників міг би, якби захотів, середньої вгодованості бичка на плечі звалити і від села до райцентру, на базар, віднести. Будинки у кожного куди тому приміщенню сільради братися: цегляні, площею десь так метрів дев'ять на чотирнадцять, з мансардами, на подвір'ї добротні сараї, хліви і обов'язково акуратний стосик цегли і стосик дощок. Приніс би кожен по цеглині, по дошці, хтось на десяток цвяхів розщедрився чи на сто грамів мастила, щоб цямрину змастити, і за годину криниця мала б такий вигляд, що любо-дорого було дивитися. Але... Скаржники так і не - зрозуміли, чому їм мусить бути соромно. Видно, трішечки таки перекособочилася у деяких людей свідомість. А оце днями не менш гнівний, сповнений сарказму лист прилетів з Дніпропетровщини. А точніше із села Слов'янки Межівського району. Автора називати не буду, бо, слово честі, незручно за нього. Вірніше, не за нього, а за його таку, знаєте, незважаючи на сарказм та гнів, дрімучу байдужість, цілковите нерозуміння усієї дикості ситуації, що склалася. А йдеться у листі про те, що кілька років тому із жителів села зібрали по шість карбованців на впорядкування кладовища. За ці гроші було придбано штахетник, залишилося лише його встановити та очистити територію від бур’янів, але правління колгоспу і сільрада пальцем об палець за ці три роки не вдарили, аби довести діло до кінця. «Може, нам іще по троячці скинутися, та найняти бригаду, яка б установила огорожу!» єхидно запитує автор. Уточнили. Справді, історія з упорядкуванням тягнеться не один рік. Справді, усе, що потрібно для цього, давно завезено, але не встановлено. А не встановлено тому, що... не раз і не два сільрада оголошувала суботники і недільники, однак приходило щоразу лише кілька чоловік. Не знаю, може, автор листа був серед отих кількох чоловік, то нехай наполовину вибачає. Рівно наполовину. А більше аністілечки. Бо якось не укладається в голові, що можна вважати, ніби для того, щоб виконати святий обов’язок вшанувати померлих, не дати вирости бур'янам на кладовищі і в нашій пам'яті, потрібна організуюча роль сільради чи якась директива. А самим хіба важко до цього додуматися! Очевидно, дехто із слов'янців вважає, що шість карбованців цілком достатньо для того, щоб не мучили докори Пошвидше, Машо! Шеф викликає! А хіба він так скоро із сауни повернувся!! сумління. Я, мовляв, заплатив, а решта не моє діло. Зате яким активним стає отой дехто, коли починає здаватися, ніби його інтереси ущемлюються, у якого поборника правди і справедливості моментально перетворюється, як безстрашно кидається виводити на чисту воду усіх нечистих на руку! Соломинки у чужому дворі видаються за кубометри ділової деревини, а колоди у власному за непомітні трісочки. І наприкінці обов'язково зойк душі: захистіть чесного трудівника! Саме такого листа одержала редакція із села Кам'янечого Новоархангельського району на Кіровоградщині. Чотири доярки місцевого колгоспу імені Калініна скаржилися на те, що ніби голова правління Г. Г. Ніколаєв так розперезався, що чинить свавілля за свавіллям. Зокрема, докотився до того, що позбавив їх, кращих доярок господарства і навіть району, додаткової оплати за підсумками року, та ще й витурив з ферми, і тепер вони сидять без роботи. Чесно кажучи, в написане не дуже вірилося. Ну, який це голова, скажіть мені, рубатиме сук, на якому сидить: при нинішньому дефіциті на доярок…

Телеграфне Агентство Перця Усмішки Фрази

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

Copyright © 1922-2024 "Перець"