Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1986 №14 Сторінка 2

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1986 / № 14 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1986 №14 Сторінка 2. Моє вам шанування, Михайле Васильовичу, доброго здоров'я! Дозвольте поцікавитися чи давно ви були у Прилуках! Таки давненько. А я от щойно звідти. І якщо хочете, можу поділитися враженнями від поїздки. Почну з того, що за останні дев'ятсот років Прилуки здорово змінилися. Маю на увазі не з часу мого попереднього перебування там, а з часу, відколи Прилуки стали відомі світові як повноправне місто. Особливо ж погарнішало воно у наш із вами, шановний Михайле Васильовичу, період буквально протягом якихось двад-цяти-тридцяти років. Нові будинки, нові вулиці, нові дороги, нові прилучани і прилучанкм, які ростуть, наче гриби у навколишніх лісах... До речі, про ліси і взагалі про природу. Вона тут незрівнянна, про що свідчить і сама назва При-луки. Місто при луках. Місто при річці, при чудовій Удай-річці, при лісах і гаях, при ставках і озерах... А повітря тут завжди було, як запевняють давні літописи і нинішні старожили, просто-таки цілющим, настояним на медових травах. Отак звечора вхопить тебе якась болячка, а вранці виткнеш носа у вікно, тридцять два рази вдихнеш того медового повітря, і на тридцять третій раз де та хвороба й поділася! Я теж раннім ранком виткнувся з готельного вікна. Вирішив себе попрофілактувати знаменитим прилуцьким повітрям. Втягнув його щосили раз, втягнув другий, а після третього ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ГОЛОВІ ЧЕРНІГІВСЬКОГО ОБЛВИКОНКОМУ мене вже приводили до тями Василь Васильович Правдивець і Микола Єгорович Стреко-зов головні санітарні лікарі міста Прилук і Прилуцького району, які проходили повз готель і побачили, як я клюнув носом об підвіконня. Що ж це ти, Перче, так необачно поводишся! сказали вони суворо. У нас, перш ніж дихати, як мовиться, на повні груди, треба визначити напрям вітру. Якщо дме з боку райсільгоспхімії, боронь боже робити дихальні вправи! Так це правда! кволо запитав я. Правда, що у прилучай з'явилися певні проблеми із збереженням рідної природи! На жаль, з'явилися, зітхнули головні санлікарі. І вже досить давно й саме хімічного спрямування. Он воно що, сказав я. А мені чомусь здавалося, що лист групи прилучан, із котрим я до вас приїхав, стосується яких-небудь браконьєрів. Ось послухайте, що в тому листі говориться: «Приїдь до нас, дорогий Перче, І ти переко наєшся, що в нас чудова природа, але є і губителі цієї природи...» Виходить, не про браконьєрів мова!.. Отак, вельмишановий Михайле Васильовичу, й дізнався я про те, що за ті ж двадцять-тридцять років інтенсивного поліпшення життя прилучан у культурно-побутовому плані, в іншому плані екологічному відбулося не менш активне, вибачте на слові, запаскудження середовища, в якому прилучани живуть і працюють. І сталося це на очах і при фактичному невтручанні облвиконкому, нині керованого Вами, шановний Михайле Васильовичу. При цьому, зверніть увагу, я зовсім не чіплятимуся до Вас із питаннями, які за ідеєю давно б уже мусили вирішити місцеві прилуцькі організації, хоча за тією ж ідеєю було б зовсім непогано, якби й виконком обл ради не випускав із свого контролюючого поля зору тих самих питань. Кажу про перевантаженість міської каналізаційної мережі, у зв'язку з чим М. В. ГРИШКУ частина стічних вод із насосної станції водоканалу через аварійний колектор без будь-якої дезинфекції та очистки потрапляє просто в чудову, стократ оспівану поетами Удай-річку. Тим же досить активно займаються не оспівуванням, а забрудненням Удаю м’ясокомбінат і сирзавод. Аж ніяк не облагороджує річку й зливна каналізація, у кінцевій точці якої відсутній грязе-бензо-масло-відстійник, присутність котрого тут у принципі вкрай необхідна. А немає відстійника лише тому, що Прилуцький міськкомунгосп вимагає, щоб спорудив його завод пластмас, адміністрація ж заводу вимагає того самого від міськкомунгоспу. І кінця-краю тим взаємовимогам без елементарного взаєморозуміння не кажу вже про взаємну відповідальність усе нема й нема... Отож із цим повторю я до Вас не чіплятимуся, вельмишановний Михайле Васильовичу. Не буду присікуватися і стосовно капостей, які чинить при-лучанам Пелюхівський крохмальний завод сусіднього Іч нянського району. Мовби мало їм прилучанам своїх забруднювачів. так той крохмальний підкидає в Удай іще и свої «презенти», та такої концентрації, що скоро тьху-тьху! річку вже не оспівувати, а оплакувати доведеться. Якщо, зрозуміло, у крохмальних перетворювачів природи не прокинеться совість. Теж було б, до речі, зовсім непогано, коли б у її пробудженні взяв посильну участь і Чернігівський облвиконком... Як бачите, шановним Михаиле Васильовичу, з дрібницями я до Вас таки не присікуюсь. Бо є у прилучан проблема значно масштабніша, сказати б навіть глобальніша, якої самотужки вони не тільки не розв'яжуть, а и підступитися до її розв'язання не зможуть. Маю на увазі тривалий наступ на Прилуки великої хімії, котру тут уособлює і дуже впливово якщо говорити про конкретний вплив на людей і природу представляє місцева раисільгоспхімія та її міжраи-база. Велика хімія вона, звісно, благо. Але до неї потрібні і великий розум, і велика обе режність. Коли ж із першою (за її наявністю) все гаразд, а останнього явно бракує, то й виходить те, що я відчув на собі і що відчувають уже багато років жителі Прилук. їх засипають різноманітним за хімічним складом і дією пилом, їх і їхні будинки, сади, городи, парки і сквери притрушують найрізноманітнішими мінеральними сполуками, через що взимку місто інколи зелені шає, а влітку покривається чимось білосніжним; їх примушують замість безоглядного вдихання свіжих пахощів землі та квітів обережно внюхуватися у складні антиароматичні конструкції, що шурують до міста з хімбази, з-поміж компонентів яких найдошкульнішим є, поза будь-якими сумнівами, аміак... Тую базу для прийому двадцяти тисяч тонн мінеральних добрив і отрутохімікатів на рік спорудили в місті у 1958 році. Спорудили без найменшого натяку на елементарні наукові обгрунтування, не кажучи вже бодай про мінімальне врахування перспективи. І вже сьогодні тая база приймає не двадцять тисяч, а 130 140 тисяч тонн добрив і отрутохімікатів на рік усемеро більше, ніж планувалося! Ну, база, шановний Михайле Васильовичу, це надто сильно сказано. Кілька годин, узувши гумові чоботи, я бродив цим, без перебільшення, хімічним звалищем, брьохаючись у багнюці, що складається з високоякісних неорганічних сполук і тому ніколи не висихає; забирався на круті міндобривні гори, які височать під відкритим небом, підвладні дії сонця, вітру та дощу; в паніці шарахався від старезних цистерн з аміачною водою, самий вигляд яких наштовхував на песимістичну думку про можливі аварійні витоки (що, до речі, вже й траплялося); бився лобом об якісь балки у темному й примітивно обладнаному складі отрутохімікатів, і ніде, повірте, ну, ніде абсолютно, шановний Михайле Васильовичу, не помітив чогось такого, чого не можна було б назвати кричущою безгосподарністю і таким же кричущим нехлюйством. Просто неймовірно,…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"