Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1986 №16 Сторінка 2

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1986 / № 16 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1986 №16 Сторінка 2. Відкритий лист голові колгоспу села Дем’янці Переяслав-Хмельницького району Київської області В. М. ГРИГОРЕНКУ Вельмишановний Василю Миколайовичу! Оце пишу Вам цього листа і, повірте мені, плачу. Плачу, бо певний, коли Ви його прочитаєте, то мені не повірите. Не повірите, що я сів за друкарську машинку тільки заради Вас і в ім’я Вас. Розповіли мені недавно про Ваш пригнічений психологічний стан і настрій. Кажуть, що Ви нібито собі місця не знаходите ні в Дем’янцях, ні в Переяславі. Все Вас щось мучить, непокоїть хоч криком кричи. А я оце сиджу собі та думаю: Невже оце може в наш час таке бути?! Та ще з такою людиною, як оце Ви?! Людиною, яка стільки років попрацювала на різних солідних посадах і щоб ото таку людину ні сіло, ні впало до ворожки везти?!» Словом, розказують мені, що нібито Ви, коли ото зі своїм секретарем парткому Сергієм Панасовичем Помойницьким їдете з рідних Дем’янців, де Ви головуєте, до себе додому, в Переяслав-Хмельницький, де Ви з Сергієм Панасовичем ночуєте, як перед вікнами вашого автомобіля щось починає мерехтіти. Мерехтить, мерехтить, а тоді бере і під колеса падає. Ви, кажуть, не витримуєте і наказуєте водієві негайно зупинити автомашину. Він зупиняє, ви виходите. Спочатку дивитесь на асфальт, потім на обочину, а тоді начебто зі зла плюнете, і їдете далі. Тільки рушите, а воно неначе з-під коліс гульк, і вже біля шибки. І отак лукаво-лукаво посміхається і, як студент на екзамені, немов щось сказати хоче, але не може. Слухай, ти нічого не бачиш? перелякано перепитуєте Ви водія. Бачу, нібито відповідає він. їхати не більше, ніж сорок кілометрів на годину. Та я не про те! Обочина закрита. Знову за рибу раки. А на вітровому склі? Трохи грязюки. Приїду, помию, Василю Миколайовичу. А ось, на капоті, напроти мене? і оце коли Ви запитуєте, то, кажуть, не тільки у Вас, а навіть у Помойницького мурахи по спині ніби лазять. Волосся дибом на голові стає. А водій хоча б тобі що: Нічого не бачу» і квит! О.о дивина, гадаєте Ви. Не пив же, а таке приверзеться! А може, перевтомився?.. Бо хіба ж мало в голови колгоспу клопотів? Один же на три села! Двадцяти чотирьох годин на добу не вистачає. А тут на тобі їдеш дорогою, чи полем йдеш, і все тобі здається, що ти щось загубив, а де і як оте щось знайти, хоч убий, не знаєш. Буває ляжеш, тільки очі заплющиш, а тут тобі ще й різні силуети ввижаються. Та все жіночого роду. Та все так жалібно тебе просять та питають: Василю Миколайовичу, ну тільки чесно скажи, де і коли ти її загубив? Невже це торік, перед першою порошею. Невже це тоді трапилось? » І тут Ви, кажуть, не витримуєте і прокидаєтесь. Швидше б на роботу! Щоб забутися, мовляв. А у вухах все одно дзвенить. Та все Ваш, рідний голос: Лукіє Денисівно, нібито кажете Ви вдові-солдатці Лукії Кузьменко з рідного Вам колгоспу. Ну, зажди трохи! Оце минуть жнива, потім зберемо овочі,…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"