Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1986 №20 Сторінка 4

(Телеграфне Агентство Перця)
Журнал Перець 1986 №20 Сторінка 4 - Телеграфне Агентство Перця. Мал О МОНАСТИРСЬКОГО Благаю дозвольте у вас домитися! До нашого п'ятого вода знову не доходить... ЩлЕГРШ ЕШОШЕРЦЕІ «ВІДЕОБИЧКИ ТА ВІДЕОТЕАИЦІ» (З ВИТОКІВ ДУХОВНОГО УБОЗТВА) СТАЛО ТРАДИЦІЄЮ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА область. (Кор. ТАП). У випускників Тлумаць-кого сільськогосподарського технікуму стало доброю традицією щороку зустрічатися біля входу в місцеве фотоательє. Тут ще в 1983 році замовили вони випускні фотоальбоми. І хоч усе менше вірять вони в те, що ті альбоми колись таки виготовлять, зате із великим задоволенням обмінюються при кожній черговій зустрічі новинами, згадують навчай ня. Мал. В. ЧМИРЬОВА Третім будеш? РЕКОРД НЕБАЛАКУЧОСТІ Про небалакучих людей складено чимало легенд. Та герої всіх тих легенд бліднуть на фоні працівників Острозького РБУ Ровенського обл-побутуправління. Про них сміливо можна сказати, що вони скупі на слова. Принаймні, півтора року знадобилося, аби ремонтники на чергове «Коли ж?» місцевого мешканця т. Морозюка, який у РБУ оформив замовлення на виготовлення дверей для хати, нарешті вичавили з себе: «Виготовити не зможемо». Погодьтесь: усе-таки здорово, що концертні зали та інші заклади духовного збагачення доступні всім і кожному. А бува, збагачуватися можна, як то мовиться, не підходячи до каси. Це я про телевізори кольорові й не-кольорові. Ну, а хто має відеомагніто-фон, той взагалі на сьомому небі: все, що найбільш до вподоби, записав-зазняв і вже не треба заглядати в телепрограму, аби знайти відповідь на оті «хто, де, коли?» Хочеш Пугачову слухай і дивись о будь-якій порі дня і ночі, бажаєш Хазанова чи щось на кшталт «...інших пригод Шурика» теж на здоров'ячко. Саме до таких не побоюсь цього слова щасливців належав і вінничанин Віктор Копецький людина, з одного боку, статечна, солідна: тридцять літ за плечима, студентська лава, диплом інженера, сім'я... А з іншого боку, буремну натуру Віктора роздирали глибокі внутрішні протиріччя. У ньому ніби одночасно жило кілька протилежних, несхожих «Я», і кожне мало свою фанаберію. Перше з них любило гроші, а друге не хотіло їх заробляти (чесною працею, як ви здогадуєтесь). З тієї простої причини випускник Вінницького політехнічного інституту Копецький лише рік витримав шум заводського цеху, а далі його раптом потягло на музику: став, ні сіло ні впало, музикантом у ресторані, потім електриком у філармонії (теж робота близька до музики), далі... Далі, правда, прочерк у трудовій книжці, але якби можна було зробити запис, то він пройшов би під кодовою назвою «Росконцерт, Рябіні-на». Щодо першого слова, то є така фірма у Москві, а друге то прізвище служительки муз, яка відіграла чималу роль для анкетної графи «сім'я». Рябіні-ну Копецький називав дорогою половиною. У прямому розумінні. Бо виходити за нього заміж названа громадянка ні за які гроші не хотіла (в переносному розумінні). А коли Копецький запропонував їй, як він сам висловився згодом, «два куски» (дві тисячі карбованців) то й погодилася. Щоправда, попередила: їхнє спільне життя далі прослухову-вання вальсу Мендельсона не піде. Ще тисячу здерла за розлучення. Але ж московська прописка у Копецького залишилася. Нащо ця комедія, запитаєте? Ви знаєте вже, що Копецький придбав собі апаратуру, яка іменується модним словом «відео». Але ж…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"