Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1987 №24 Сторінка 2

Журнал Перець 1987 №24 Сторінка 2. Мал. В. ГЛИВЕНКА Гласність, товариші, це прекрасно. Досить відсиджуватися в персональних окопчиках і тихенько чекати справедливості, яка прийде ізвідти, згори. Пора на повний зріст і в атаку! А тоді вже просити підкріплення. Бо без підкріплення бува тугувато. Вогнем демагогії до землі притиснуть і відкинуть на попередні позиції. А то ще й далі. Як то вийшло з двома шукачами справедливості у Канівському районі на Черкащині. Шукали еони її, шукали, аж поки їх обох забороненим прийомом на обидві лопатки! І тоді їм нічого не залишилося, як звернутись по допомогу до «Перця». Ну, а ми в таких ситуаціях намагаємося реагувати швидко. Прибули на місце й відразу: а подати сюди такого-сякого директора радгоспу імені 40-річчя Перемоги Горденка Миколу Анатолійовича! Подумати лиш за якихось два роки бозна-чого натворив! Тільки сів у керівне крісло і давай розганяти агрономів, механіків, трактористів, водіїв цілими пачками! І це в господарстві, де всього отих працездатних лишилося шість або сім десятків чоловік!.. До чого ж воно далі дійде?! Норми виробітку разом зі своєю дружиною головним економістом радгоспу встановлює, які хоче, оплату зрізає, матеріальні цінності розбазарює, а радгоспним транспортом користується, ніби власним. А в районі, звичайно, підтримують. Минулого року в господарстві ревізію провели, купу кричущих недоліків виявили і все, як у воду! Після чого директор ще дужче розперезався. Кричить, лається, а ледь що не так з роботи... Зізнатись, приїхавши в Черниші, автор цих рядків сподівався застати на місці новоутвореного радгоспу (він тільки у 1985 році відділився від сусіднього) суцільні руїни, а в кабінеті його директора лютого чинушу-ад-міністратора, який щохвилини накидається на ні в чім неповинних людей і про те тільки й думає, як би остаточно вгробити господарство. В голові ворушився задум нищівного фейлетону про запеклого ворога перебудови та його безпринципних покровителів... Але на місці все виявилося трохи не так. «Дірок» у молодому господарстві ще справді багато: невисока поки що рентабельність виробництва, не на повну потужність використовується машинно-тракторний парк, а звідси й низький виробіток на трактор, і малі заробітки; слабо налагоджений бухгалтерський облік, погано влаштований побут, не вистачає житла, немає дитсадка, школи... Словом, у Чернишах, які довгий час були занедбаним бригадним селом, роботи ще непочатий край. Механізатори, водії, які живуть у сусідніх селах, а також молоді спеціалісти, справді, поки що приживаються слабо, залишають радгосп, аби перебратися ближче до рідних осель або туди, де більше цивілізації. Проте розбігаються не всі. Інакше радгоспу, либонь, не вдалося б за невеликий строк майже на третину збільшити надої молока та виробництво м'яса, помітно рвонути вперед і в деяких інших напрямах. Важкувато, звичайно, спинатися на ноги. Труднощів хоч відбавляй. І от про них, про ці труднощі, й «сигналізують» автори листа до редакції, виставляючи їх як наслідок головотяпства керівників. Хто ж вони, оті правдоборці? Зоотехнік Микола Миколайович Швець молодий, освічений і симпатичний сам собою товариш. Проте, незважаючи на молодість, має за плечима вже чималий досвід роботи, точніше кажучи, її пошуків: за сім років після закінчення сільгоспакадемії поміняв шість організацій, ледь-ледь на-шкрібши 3,5 року загального трудового стажу. Ніде не міг собі довго нагріти місця, звідусіль звільнявся за власним бажанням, роблячи довгі перепочинки поміж спалахами трудового ентузіазму. Якось примха бурхливої долі привела його навіть до Черкаського зоопарку, де Микола Миколайович, фахівець із вищою освітою, влаштувався робітником по догляду за екзотичними тваринами. Правда, більше двох місяців спілкування з ними не витримав... Коли ми чергова комісія по розгляду його скарг прибули до радгоспу ім. 40-річчя Перемоги, Швець уже не працював і там: його, понизивши перед цим на кілька місяців у посаді, зрештою змушені були взагалі звільнити за систематичне невиконання покладених на нього обов'язків. Проте детальніше поговорити з ним на цю тему так і не вдалося: запрошений у контору радгоспу для бесіди, Швець не просидів там і п'яти хвилин. Відчувши, що розмова схиляється не на його користь (Миколу Миколайовича попросили, зокрема, пояснити, чому в радгоспі так запущена зоотехнічна робота), він ображено підвівся і швидко вийшов із кабінету, на ходу кинувши представникам РАПО: Це ви хочете власні упущення звалити на мою голову! Не вийде! Я писатиму далі, але доб'юся свого! Такою ж рішучістю сповнений і другий автор листа до «Перця», механізатор Василь Федорович Табачний теж людина…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"