Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1987 №01 Сторінка 2

(Телеграфне Агентство Перця)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1987 / № 01 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1987 №01 Сторінка 2 - Телеграфне Агентство Перця. Доброго здоров’я, вельмишановний Іване Даниловичу! Хочеться трохи поговорити з Вами на таку, сказати б, досить активно вже обсмоктану моралістами тему, як гуманність. От усе-таки: що воно таке, як на Вашу думку? Ні-ні, в загальних рисах усі ми знаємо: людяність, почуття любові до людей і так далі. Ну, а конкретно? Якої любові? До яких людей? А якщо я полюблю, вибачайте, чужу дружину? Це теж гуманність? І її чоловік мусить за це мене по голівці гладити? Еге ж, інший, дивись, так погладить, що легким переляком не відбудешся... Або візьмемо такий факт. Вирішив якось директор Глухівецького заводу залізобетонних виробів В. Ю. Жорняк поліпшити житлові умови своїй матінці Євгенії Михайлівні. Крок, безперечно, людинолюбний і вищою мірою похвальний. І, якщо замість дозволених 58,5 «квадратів* Володимир Юрійович розмахнувся на всі 160, хіба можна його за це надто суворо засуджувати? Чи ж міг люблячий син допустити, щоб рідна матуся тулилася у нещасних двох-трьох кімнатах, у той час як він живе у заводській благоустроєній квартирі, а дружина ще й має, до того ж, заповідану батьками добрячу цегляну хату?! Ні, не міг Володимир Юрійович показати себе перед усим світом отаким скнарою, таким черствим, дрібним егоїстом. Він узявся за справу з усією властивою йому широтою натури. Добув для тієї далеко не стандартної будови геть усі дефіцити від найменшого цвяшка до суворо фондованого оцинкованого заліза. І не просто добув, а, користуючись своїм директорським статусом, виписав усе це по оптовій, дешевій ціні нібито для потреб виробництва. Дивись, і зекономив якихось шість тисяч карбованців з матусиного бюджету... Чи ж повернувся б, повторюю, у когось язик ганити людину за такий яскравий вияв гуманізму до рідної неньки? Уявіть собі, повернувся. Комусь здалося, що виявляти синівські почуття теж, мовляв, треба в межах закону. І невдовзі Володимира Юрійовича розлучили з директорським портфелем, позбавили звань члена партії й депутата та ще й віддали під суд. У квітні 1979 року його було засудже- Відкритий лист прокуророві Вінницької області І. Д. ТЕМЧЕНКУ но до одного року виправних робіт з утриманням 20 відсотків заробітку. Правда, з цим вироком не погодився Ваш, Іване Даниловичу, попередник колишній прокурор Вінницької області Г. С. Тернавський. Він виходив з того, що людина, яка кілька літ грабувала державу, повинна, по-перше, усе награбоване до копієчки повернути, а по-друге, виправляти свою широку натуру в дещо інших, спеціально створених для цього умовах. І Георгій Степанович запропонував переглянути цю справу. Однак новий суд уже не Козятинський, а Калинівський районний теж, на диво, виявив до Жорияка максимум (я б сказав надмаксимум!) гуманності: залишив у силі попередній вирок і навіть пішов ще далі, відманивши накладений обласним судом арешт на майно й заощадження Жорияка. Цього разу вже не було почуто й протесту прокурора: колегія обласного СУДУ У складі голови В. К. Сорокіна та членів В. А. Булат і В. П. Скляр залишила його без задоволення. Рішення м’якосердої Феміди вступило в законну силу. Але для чого, спитаєте Ви мене, ворушити давно минулі справи? А ось для чого. Побачивши таку зворушливу турботу про себе, наш було підупа-лий духом герой знову відчув себе на коні. Посівши на рідному підприємстві не таку вже й малопомітну посаду головного технолога, він продав за 15 тисяч карбованців милостиво залишений йому будинок, споруджений з незаконно добутих матеріалів, і, суттєво поправивши таким чином свої фінансові справи, узявся за особистих недругів. Заводський колектив затрясло від численних перевірок, які почали влаштовуватися за «сигналами* Жорияка. Особливо діставалося тим, хто свого часу сприяв викриттю його далеко не білосніжної діяльності. На інженера з техніки безпеки В. И. Коч-марівського (нині пенсіонера) за кілька років відправлено в різні інстанції десятки кляуз, в яких чесне ім’я комуніста, інваліда війни, бездоганного трудівника-ветерана втоптується в найбрудніпгу грязюку, змішується з найчорпішим багном. Під цими доносами переважно підписується мати Жорияка Євгенія Михайлівна (чи не з почуття гарячої вдячності до щедрого за державний рахунок синочка?). При кожній зустрічі з Жорняка-ми на голову сивої людини сиплються прокльони й погрози. (Тут особливо віртуозну майстерність виявляє дружина колишнього директора…
 Телеграфне Агентство Перця

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"