Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1988 №10 Сторінка 6

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1988 / № 10 / Сторінка № 6
Журнал Перець 1988 №10 Сторінка 6. Продовження. Початок на стор. 3. РЕСТОРАННІ «ЛЯЛЕЧКИ» Рита також виросла без батька. Але її доля могла б бути інакшою. Дівчина закінчила технікум, влаштувалась у Донецьку за спеціальністю. Та ось, молоду й красиву, справді «лялечку», її запросив до ресторану один кавалер. Потім другий, третій... А коли так приємно наморочиться від шампанського голова, хіба ж відмовиш у пестощах?.. Черговий кавалер після ресторану привів її у свою компанію на приватну квартиру. Там шампанське вже лилося рікою. Правда, не задарма. Як з'ясувалося пізніше, Риті без будь-яких сентиментів було запропоновано «обслужити» потрібного компанії чоловіка. Звісно, за винагороду. Частину якої не забарились реквізувати на свою користь. З тих пір пішло-поїхало! За вечір пропускала двох-трьох клієнтів, не без жалю згадує той період свого життя Рита. Уявляєте, скільки б я мала? Вони ж платили по «четвертаку», а то й більше. А ті виродки половину відбирали собі! Або й зовсім забирали все до копійки! Мовляв, ти ще собі заробиш! Компанія, переважно з фарцовщиків, з часом розпалась. Але Рита вже без ресторану не змогла. З роботою було покінчено, адже вдень вона тепер відпочивала після інтенсивних нічних розваг. Відбою від клієнтів не було, на ефектну «лялечку» клієнти клювали безвідмовно... Згодом усе могло переінакшитись. У Риту закохався порядний хлопець. Щось взаємне ворухнулося і в її досить спустошеній душі. Та «друзі» вдарили на сполох: «Що ти собі дозволяєш? Заміж забажалось? Викинь ці дурниці зі своєї чарівної голівки! А то надаємо по нирках себе потім не пізнаєш...» Гадається, якби Рита дуже захотіла порвати з отим своїм середовищем, її б ніщо не зупинило. Та секрет в тому, що у представниць цієї неофіційної професії часто-густо не вистачає не тільки сили волі, а вже й бажання щось змінити у своєму ганебному становищі. Не треба недооцінювати і залежності від отієї ресторанної братії. Коли постає загроза її інтересам, вона здатна на все. До речі, з розмов із «лялечками» з’ясовується, що постійна їхня клієнтура ділиться на кілька досить чітких категорій. Це картярі, шахраї, кишенькові та деякі інші злодії, працівники торгівлі. Тобто ті, у кого водяться, так би мовити, дурні гроші. Ресторанним «лялечкам» без такої клієнтури життя не життя. Клієнтурі без них теж. Куди ж тоді дурні гроші дівати? Ясно куди! На таких «лялечок», як Рита, котра станцює роздягнена у колі обра них... Зараз Риті двадцять п’ять років. Стара вішалка, не без деякого кокетства зітхає вона. Хоча знає, що збереглася порівняно непогано. А це вдається далеко не кожній. Робота ж така, що мусиш завжди «тримати стійку», тобто, на мові жриць платного кохання, слідкувати за зовнішністю. Якщо почнеш здавати позиції, плата за обійми може швидко скотитися до жалюгідних п'ятірок чи навіть троячок. У таких випадках досвідчені комерсантки від кохання і знаходять для себе «тягу». Сиріч створюють невеличкий власний колектив із початкуючих дівчаток. Котрі й служать приманкою для клієнтури. Та ще й сплачують наставниці проценти за науку... Рита пояснює, що така ось бригада, як правило, відчайдушно бореться за місце під сонцем. Усі ресторани й бари поділено між ними. Й не доведи господи зазіхнути на чужі володіння! Тоді настає помста: конкурентки можуть добряче потріпати за патли. А взагалі, мовляв, Донецьк не Москва. Тут шахтарі, народ скупенький, без розмаху. Зате у столиці!.. Уявляєте, одна наша гайнула туди і стала путаною («проститутка-валютчи-ця» А. Н.), розповідала Рита, і в її очах палахкотіла щира заздрість. Причому собою не красуня. Суцільна дошка! Аж дивно, наскільки невибагливі оті чужоземці, коли кидаються на таких!.. Плани на майбутнє у Рити прості. Насамперед вилікуватись від гонореї, а там видно буде. Вирватись із зачарованого кола своїх ганебних занять? Ні, вона не впевнена, що їй у цьому пощастить. Якби вдалося вийти заміж та де ж знайти такого Донкіхота, який би заплющив очі на її минуле та напував-одягав? Вона саме так і сказала: «напував-одягав»... Один із працівників диспансеру, який добре знає Риту, зауважив, що справи у неї куди гірші, ніж можна уявити. Вона вже почала спиватися... ОСТАННЯ ПОСТІЛЬ Може, вони й тепер були б не відразливими. Може якби не їхній спосіб життя, де головне чарка та клієнти. Ганні Косенко, наприклад, усього сорок два, а виглядає на всі шістдесят. Бабуся та й годі! Стосовно…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"