Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1989 №21 Сторінка 6

Журнал Перець 1989 №21 Сторінка 6. Закінчення. Поч. на стор. 8. Це, однак, не означає, що Остап Вишня, будь-де чи будь-коли, бодай на півкроку переступав ту межу, за якою починається так званий «чорний гумор». Коли немає нічого святого, коли заради сміху осміюється практично все. За принципом приказки: «Ой, сміх мене розбирав, як мій тато помирав...» Остап Вишня володів найтоншим почуттям гумору. Як от видатні композитори мають абсолютний музичний слух. З шелесту листя, з цяпання дощових крапель по даху, з монотонного, одноманітного дзюрчання води з струмку видатні композитори створюють чарівну музику, котра не залишає байдужою, незворушеною жодну людську душу. Так і Вишня: з листа, з дрібного факту, котрий, здавалося б, годився щонайбільше на газетну інформацію, робив невеликий за розміром, але неосяжно великий за художністю гумористичний чи сатиричний шедевр. Що можна розповісти про письменника більше, ніж це може він сам? Особистість письменника це, перш за все, його твори. З двадцятих (із перервою на десятирічну «відсидку» в тридцяті-сорокові роки) до кінця восьмидесятих Остап Вишня видавався і перевидавався десятки разів. Найповніше видання його творів семитомник, що вийшов у видавництві «Дніпро» в 1963 році. Туди увійшло майже все краще, написане уславленим гумористом і сатириком. Наголошую на слові «майже». Тодішня головна редакція «Дніпра» ремствувала, що труднощі з виданням повного (коли хочете академічного) зібрання творів Остапа Вишні ускладнюються браком досвідчених авторів приміток. Роки минають, ровесники Вишні давно повмирали, а наймолодші з його сучасників вже стали пенсіонерами. Отже, рік у рік проблема з авторами приміток ускладнюється і ускладнюється. У нинішньому, ювілейному для Остапа Вишні році, у видавництві «Дніпро» видано чотиритомник його творів. Туди увійшло чимало раніше не Остап Вишня і Федір Маківчук. 1951 рік. Фото В. Березовського. відомого широкому читацькому загалу. І все ж, і все ж... Ми добре знаємо Вишню-гумориста, Вишню-сатирика, значно менше Виш-ню-рецензента, зокрема театральних спектаклів. Вишню творця літературних портретів письменників, художників, акторів, учених. Ми більш-менш знаємо, що Вишня перекладав своїх ровесників, російських побратимів: Зощенка, Ленча, Ардо-ва, інших. Але мало хто знає, що Остап Вишня блискуче переклав українською мовою «Ревізора» М. В. Гоголя. Якийсь театр йому той переклад замовив, та так на тому й зосталося. Почалися такі часи, коли «Ревізора» й російською мовою не дуже охоче ставили. І все ж я мрію дожити до пори, коли якийсь український драматичний театр поставить гоголівського «Ревізора» у чудовому перекладі Остапа Вишні. Як то кажуть, під завісу, хочу розпові сти один епізод, який характеризує Вишню не стільки як письменника, скільки як звичайну людину. Якось перед однією тематичною нарадою Федір Юрійович Маківчук, лютий ворог різних канцелярських формальностей, як завжди сказав: «Ну, може, хто що розкаже веселенького, га? Може, анекдотик в кого свій є, га? Для почину». Зголосився художник Самум Самуїл Абрамович Уманський: «А хочете, я розкажу, як ми з Павлом Михайловичем у двадцять сьомому році в Берліні, в емігрантсько-му-білогвардійському ресторані обідали? Ото зайшли, Павлуша борщ замовив. Офіціант, росту гвардійського, та й за виправкою щонайменше штабс-капітан, борщ приносить. Павлуша сьорбнув ложку, сьорбнув другу, а тоді й каже офіцерові-офіціантові: «Оце ви такий борщ варите? Та в ньому хоч голову мий. Борщу до пуття зварити не вмієте, а ще хотіли Червону Армію перемогти, вояки мамині...» Офіціант зблід, рушничок в руках бгає, ех, коли б у нього в руках не офіціантський рушничок, а шабля порубав би він нас із Павлушею на дрібну січку. А так мовчить.…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"