Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1989 №11 Сторінка 2

(Телеграфне Агентство Перця, Коротко кажучи, Гуморески)
Журнал Перець 1989 №11 Сторінка 2 - Телеграфне Агентство Перця, Коротко кажучи, Гуморески. перця БАРАНИКІВСЬКІ ПРИВИД ВОРОШИЛОВГРАДСЬКА область. кують, що в ньому оселилася колонія привидів. Вірять у це, очевидно, і голо- : г. не використовується, хоч у селі й досі дом. СЛОВО ЗА АРБІТРОМ ВОЛИНСЬКА область. (Кор. ТАП). Уже кілька років між жителями сіл Карасин та Карпилівка, що у Камінь- Мал. О. КОХАНА можуть в: начити, до якого із їхніх сіл прокладено кращу дорогу. Наш кореспондент побував на місці КОРОТКО КАЖУЧИ Іноді справу вирішують не дані, а дане. райвиконком виступити в якості ар- Коли б то лише *Ти мені, я т і нашим». На нашу думку, сказа. своє вирішальне слово відповідальні пра- н и ками абсолютно даремна. Оскільки до цих населених пунктів по суті нема ніякої дороги . Товариші, не хвилюйтеся! і»,а то ж вашим, Це всього лиш дискусія... Часом барана вражають не так нові ворота, як стара вивіска на них. Може, вічний двигун тому й неможливий, що існують вічні гальма. Для декого червоніти від со рум'ян це виклик моді. му у вік штучних Гроші папірці. Але ж лакмусові. Наявність великої кількості парадоксів часто призводить до того, що парадоксом вважають здоровий глузд. Визнавав єдиний спосіб подати голос нашуміти. Не так просто виробити п вильний погляд на речі, коли їх постійно не вистачає. Деякі генеалогічні древа мають властивість розростатись у райські кущі. Микола ЛЕВИЦЬКИЙ. Я розумію, що наукова і просто громадськість республіки уже захрипла, тавруючи меліоративне та інше безглуздя і впертість, з якою окремі союзні відомства намагаються втілити його в життя, не зважаючи на можливі екологічні наслідки. А тому, прагнучи привернути увагу іще до одного блага, яке на нас насувається, більше розраховую на власний голос, хоча у глибині душі не скидаю з рахунку можливу підтримку кількох мільйонів автомобіле-власників і тих, хто має намір ними стати. Навіть автолюбителі з пресолідним стажем навряд чи зможуть пригадати, в якому році вперше пролунала обіцянка, що нинішнє покоління радянських власників «не розкоші, а засобів пересування», у плані автосервісу житиме майже як при комунізмі, коли запчастин буде бери, не хочу, а персонал станцій техобслуговування ганятиметься за кожним потенційним клієнтом з настирливістю не меншою, ніж агенти Держстраху. З більшою точністю можна сказати, що в обіцяне почали трохи вірити, коли на початку сімдесятих років з допомогою італійського «Фіата» почав зароджуватись автогігант на Волзі. Майбутній АвтоВАЗ бачився у мріях і планах не тільки як ріг достатку, з якого на зголоднілих від хронічного дефіциту покупців сипнуть сотні тисяч малолітражок. На наших очах відбувалося досі небачене: одночасно з головним підприємством проростали і спецавтоцентри ВАЗу, покликані забезпечити власникам майбутньої автоновинки безхмарне існування. Іншими словами, вимальовувалася оптимістична картина на сюжет, запозичений з розбещеного суцільною автомобілізацією Заходу, коли фірма, образно кажучи, супроводжує своє дитя від першого звукового сигналу до останнього. Щоправда, клопіт за машини інших вітчизняних марок залишався на старій системі автотехобслуговування, котра ледве тліла у надрах Мінавтотрансу. Нині, через двадцять п'ять з хвостиком років після тих радісних подій, можна дослідити, наскільки плани відповідають дійсності. Власне, і неозброєним оком видно, що Заходу ми не переплюнули. Досить сказати, що серед власників «Жигулів» сьогодні особливо популярний вислів «ВАЗ не для нас». Ні, в республіці існує кілька спецавтоцентрів ВАЗу, від яких відбрунькувалися зо два десятки станцій техобслуговування. Але ж і малолітражок ВАЗ наплодив мільйони. Оскільки ми іще не дожилися до того, щоб, сівши за кермо власної автомашини, яка хоч і ледь-ледь, але рухається, і з якої поки що не випадеш на землю, доставити її на майданчик «Вторчормету» і тут же перейти в новеньку, доплативши по-божому, то їх латаємо доти, доки латки тримаються. Перетравити такий обсяг роботи ВАЗу виявилося не під силу. А тому практично з перших кроків розвитку фірмового автовазівського сервісу «Жигулями» почало опікуватися і тодішнє об'єднання «Укравтотехобслуговування», яке з кожним роком набувало сил і нині під вивіскою «Укравтомотосер- віс» має у кілька разів розгалуженішу мережу станцій ТО, ніж «АвтоВАЗтехобслуговування». Здавалось би, коли дві такі солідні ірми конку- рують між собою, на автолюбителів мусить спадати суцільна автосервісна благодать. Та в тім-то й річ, що і «АвтоВАЗтехобслуговування», і «Укравтомотосер- віс» спрагу на запчастини вгамовують з одного джерела, яке бере початок на виробничих площах АвтоВАЗу. Вловлюєте, на що я натякаю? От-от, саме на те, з чим ми боремося і ніяк не можемо побороти. Покажіть мені пальцем на те підприємство чи відомство, яке інтереси широких кіл громадськості ставило б вище від власних інтересів чи власного престижу. Упевнений, що, принаймні, на АвтоВАЗ ви при цьому пальцем не тицьнете. Автолюбителі знають, що на СТО під «вазівською» вивіскою є все. Не все, щоправда, вам можуть дати, але це, скоріше, наслідок вередливості розбещеного дефіцитом чиновника від автосервісу, якому не вклали у голову, що не клієнт існує для фірми, а навпаки, і тому він запрограмований вимовити «немає» навіть тоді, коли можна сказати «є». Зрештою, трохи попринижувавшись, це заповітне слово можна вимолити. На техстанціях «Укравтомо-тосервісу» перелік послуг і пов'язаних з цим наявних запчастин з року в рік набагато коротший від перелі ку послуг, які не надаються. Це співвідношення істотно не змінилося навіть після того, як кілька років тому «Укравтомотосервіс» розлучився з черговим опікуном Міністерством автомобільного транспорту і був усиновлений Мінав-тосільгоспмашем, рідною дитиною якого є і АвтоВАЗ, і його автосервісні розгалуження. Бо що таке АвтоВАЗ? Це шістсот з гаком тисяч автомобілів на рік, мільйони прибутків до плану, словом, один із китів, на якому тримається галузь. Інакше кажучи, все, що добре для АвтоВАЗу, добре для міністерства. То хто ж рубатиме сук, на якому сидить?! Нехай товпляться перед фірмовими ворітьми автова-зівських техстанцій сотні автомобілевласників, пле каючи останню надію хоч тут привести до ладу своїх сталевих коней, нехай накульгує на обидві ноги система забезпечення запчастинами техстанцій «Укр-автомотосервісу», мільйони втрачених робочих годин вилазять боком економіці країни в цілому, але не АвтоВАЗу зокрема. Фірма свою марку тримає! Лише в нас, мовляв, хоч і подолавши зайву сотню-другу кілометрів, ви можете знайти те, що безрезультатно шукаєте в системі «Укравтомотосер-вісу». Чесно кажучи, особисто я сподівався, що після виходу Закону про державне підприємство, після переходу АвтоВАЗу та інших «азів» на госпрозрахунок і самофінансування автосервіс буде нарешті поставлений з голови на ноги. Госпрозрахунок вчить - підтвердив директор Якщо, звичайно, ви не Я вам скажу цілком компетентно: якщо вже не везе, так не везе. Тут хоч плач нічого не поробиш. Минулого тижня на п'ятихвилинці директор оголосив, що найближчим часом усі працездатні мають їхати на село допомагати трудівникам неозорих ланів. І мені теж? перепитую, не вірячи своїм вухам. Звичайно і пожартував: -в декреті. Усім стало весело. Проте мені особисто було не до сміху. Здоров'ям природа не обділила. Кулаком гвіздки забиваю. Підкови гну. Ротом спокійнісінько надуваю шини директорової «Волги». Вільно переношу сейфи із кабінету в кабінет. А от у село косою махати не хочеться. Погано себе почуваєте? стурбувався директор. До лікаря! наказав. Не гайте жодної хвилини. Це був єдиний вихід. Проте іти до ескулапа непідготовленим не було ніякого сенсу. Серце б'ється рівно. В голові пусто. Жодної путньої думки. Тиск нормальний. Терміново взявся за справу. З'їв сімнадцять порцій морозива і кусок льоду на додачу. Не бере. Голос такий, хоч в опері пісні співай. Ніякої хрипоти. Вгатив сім бокалів пива й пляшку ацетону. Серце не дає ніякої реакції. Ніби його взагалі немає в грудях. Аж перелякався. Перевірив пульс стукає. Шістдесят ударів на хвилину. Як у космонавта. Купив чотири флакони НА КОНКУРС «УСМІШКА-89» НЕ ЩАСТИТЬ! чорної тєвого в одному оці. Поставив термометр. Пішов на кухню. Пустив газ, засунув голову в духовку. Одні вуха стирчать. Сидів, доки не прибігли сусіди. Викликали аварійку. Перекрили. А я нічого. Взяв з горя мотузку на шию петлю. Очуняв на підлозі. Глянув угору дірка. Прямо до сусіда. Плюнув і зателефонував директору: Ваша взяла, кажу, доведеться їхати в підшефний колгосп. Воно ж як не везе, так хоч плач, не везе. Так би мені й ходити з косою, коли б не Босоноженко. Перестрів мене на вулиці: А ти все ще цвітеш! зітхнув заздрісно. Везе людям. А чого сумний? Довелося розповісти про свої неприємності. Ну й дурень, сказав авторитетно. Іди прямісінько до лікаря. Той сам тобі хворобу…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"