Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 1990 №22 Сторінка 2

Перець 1990 №22 Сторінка 2. СЛОВА, СЛОВА. 2. В АЛЕЯХ МАРИНИ МНІШЕК ;н н СИНЕЛЬНИКОВЕ Дніпропетровської області. (Кор. ТАП). Стало вже традицією те, що майже у кожному новому будинку мешканці намагаються скористатися свободою слова і нашкрябати в ліфті кілька фраз. Чого не скаже динку № 11 по вулиці Миру. У їхньому ліфті ще не з’явилася жодна каракуля. Річ у тім, що від самого заселення, а це майже рік, ліфт у цьому дев’ятиповерховому будинку не працює. Хоча голова міськвикон- давав обіцянку його пустити. Очевидно, він побоюється, що перші слова, які з’являться на стінах ліфта, будуть адресовані йому. ПАРКАННИИ ЮВІЛЕЙ II II БРОВАРИ Київської області. (Від спецкора ТАП). Урочисто відзначила громадськість району першу річницю опублікування фейлетону «Паркан і влада» (див. «Перець» №22 за 1989 рік). У ньому йшлося про те, що паркан, згромаджений попри будь-які норми подружжям Воробйових, який перекрив доступ сонячного світла на присадибну ділянку пенсіонерів Матвієнків у селі Семиполки, цей паркан виявився міцнішим за Радянську владу в районі: рушно, незважаючи комівські ухвали. Парканова могутність викликати щирої поваги представників Радянської Броварському райони ї ювілею депутація райвиконкому клала до паркана живі квіти. стоїть непо-на викон- не могла не в душах влади у нагоди по- Телеграфне СПОГАДИ ПРО ЛІТО М II III :п ХЕРСОНСЬКА область. (Кор. ТАП). Коли жителям селища міського типу Чаплинки хочеться згадати про літо, вони прошкують до будинку № 3 54, що по вулиці Івана Франка. Як тільки відчиняють двері під’їзду, то відразу чують знайоме дзумкотіння комарів, які, маючи відповідний «клімат», не зникають тут навіть взимку. Найближчим часом санепідемстанція планує відкрити у будинку заповідник « Комарики-дзюб-лики». II ДАТУ ВИЗНАЧЕНО : 11 СУМСЬКА область. (Кор. ТАП). Кожного четверга трудівники міста Шостая, організації яких розташовані за залізничним переїздом вулиці Привокзальної, з надією поглядають на небо. Бо спетпалісти із «Спецбуду», котрі під час прокладання ка- дорогу, твердо обіцяють ВІДНОВИТИ асфальтне покриття після дощика четвер. II На вінницький кореспондент ТАП передає: у Мурованокуриловецькому АТП № 10546 поширились чутки, що з Міністерства автомобільного транспорту УРСР приїздить комісія для перевірки роботи їхнього ав-топідприємства. Начебто перевіряючі перебувають у сусідньому Мо- гнлів-Подільському, а потім виру II ють до них. Е-е, не хвилюйтесь, ніякі комісії нам не страшні. На II і автобуси за маршрутом Муровані Курилівці Могилів-Подільським так погано кур- сують, II ;о навряд чи вони до нас доберуться, заспокоїв своїх підлеглих начальник АТП В. Слободяиюк. Сонце повернуло на захід і зупинилося на коцюбу у бік Хирова, коли ми зі Швейком вирушили за ним навздогін. Стара Сіль залишилася за садками, лише у небі бовваніли високості старовинного костьолу, зруйнований верх якого прикривали крони старезних дерев. Насмілюсь доповісти, почав Пе-пік у стилі звертань в австро-угорській армії, але тут же вибачився: Ці місця будять у мені бравого вояка. Мушу сказати, що ми тут не вели запеклих бойових дій, хіба що Балоун вижер у одного русина діжу тіста, і той костьол після нас лишався цілим. Це, мабуть, уже друга світова вкоротила йому життя. Ходоунський мав рацію, лаючи війну. Я теж поділяю точку зору ротного телефоніста. Але знаю, що храм вистояв і у вітчизняну. Більше того, після війни в ньому ще чувся орган і проникливі подяки мирян за хліб насущний. Але котрогось року вступив у лави ідеологічної боротьби войовничий атеїзм, з костьолу зробили льонопереробний пункт, а він, у свою чергу, згорів разом із вівтарем і органними міхами. Про це я і розповів гостю. Швейк трохи подумав і сказав: Це нагадує роботу нашого фельдкурата Отто Каца. Той по п'янці міг випити церковне вино, продати лика святих, а спалити щось, раз, вибачаюсь, плюнути. Праворуч із горбка визирнуло село Муроване. Воно викликало у Пепіка масу емоцій, бо він, виявляється, добре пам'ятав його обриси. Блукаючи тут у пошуках Фельдштейна, де із старшим писарем Ванеком, людиною тямущою та інтелігентною, якого поручник Лу-каш у гніві назвав лошаком (тоді до інтелігенції теж було упереджене ставлення), він тут шукав нічліг: не раз подивлявся на Муроване, на стіни тутешньої фортеці. Вона лишилася з часів Марини Мнішек, дружини ворога російського народу, що оголосив себе московським царем Димитрієм. Але це я так, для загального розвитку читача, бо раптом хтось не був у цих місцях. Зрештою, хто себе ким і чим не оголошував і всіх треба мати за ’ Початок у № 21 «Перця». Друга подорож з бравим вояком Йозефом Швейком галицьким Підкарпаттям* г. ворогів?! Он у нас оголосили гасло «Все для людини, все для її блага». І кожний думав, що то мають на увазі саме його, а виявилось, що то йшлося зовсім про іншого. У центрі села, якщо переїдете глибокий рівчак, виритий весняними водами, відкривається казковий куточок: зліва правління колгоспу «Перше травня», прямо віковічна липова алея, поперед якої нас зустріла табличка: «Пам'ятка природи. Алея охороняється законом». Уперше читаю, зауважив Пе-пік, щоб дерева охоронялися законом, а не людьми. Я думав, що так охороняють тільки злочинців у криміналі. Пам'ятаю, сів за перемальовування в паноптикумі дівки Чеслави в морську русалку пан Тонда. Прийшли до нього з околодку та й говорять: «Іменем закону...» А він: «Відколи це Карел Пташек став законом?» Бо знав, що це той зальотник Чеслави з ревнощів стукнув на нього. Трохи недоречний аналогічний випадок Швейка псував мої підходи до оцінки неподобств, що «охороняються законом». Але, як і завжди, було в ньому щось і аналогічне, бо, нікуди правди діти, треба було б, щоб пам'ятку природи охороняли люди. Дядько, який їхав на возі алеєю, увесь час покрикував на коней, які боялися ступати в глибокі калабані. Поруч відростали молодим гіллям не дуже давні пні, і у вуха лізли пушкінські заповітні вірші «Здравствуй, племя младое, незнако-мое». Хоча чому ж? Ми познайомилися з головою виконкому сільської Ради І. В. Катричем, який недавно прийняв цей пост, а до того, здається, був секретарем партійної організації. Поглянувши на пні, він сказав: «Липи були в аварійному стані, тому їх і зрізали. Ніякої самодіяльності нам дозволило районне товариство охорони природи». Мабуть, у це можна повірити, бо під колишніми могутніми деревами будується магазин. А раптом котресь впало б і роздушило будову! Щодо чорто-рийського стану алеї, то Іван Васильович спочатку спохмурнів, а потім заговорив про відсутність гравію. Загалом він є он на березі Стревигора, але немає машини, та й робочі руки... Коротше, Пепік мав рацію, коли говорив, що краще все-таки пам'ятку охоро няти людям, а не уявному закону. Швейк поривався піти до залишків фортеці, звідки відкривалася чудова панорама на Скелівку, колишній Фельдштейн, на ставку біля якого бравий вояк, переодягнувшись у форму російського солдата, потрапив у полон до власної армії. Взяла мене тоді мадярська жандармерія. Правильно говорив сапер Водічка, коли ми билися в Кіраль-Хіді, що я не знаю мадярів, згадував давні події Пепік, виявляючи тим самим нерозуміння справжнього інтернаціо налізму. Адже це мадяри разом з іншими п'ятьма арміями Варшавсь кого Договору виручили чехів і словаків у 1968-му від шкідливого соціалізму «з…


 Copyright © 2021-2024 "Перець - гумор і сатира"