Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1990 №18 Сторінка 3

Журнал Перець 1990 №18 Сторінка 3. ЧЕРГОВЕ ГОЛОВОТЯПСТВО? Дорогий мій друже Перче! Порадь мені: що робити? Вже осінь на носі, а про передплату на 1991 рік ще й не чути. Я передплачую твій журнал уже п'ятнадцять років. Коли нема довго скучаю і знову гортаю раніше одержаний номер. Боюся, що наступного року через головотяпство Мінзв’язку доведеться з тобою розлучитися... Ну, що робити?!. Скільки в морі-океані є на дні піску, стільки щастя я бажаю на твоїм віку! Олександра ГОРОШКО. м. Золотоноша на Черкащині. ВІД ПЕРЦЯ. Передовсім дякую, Олександра Антонівно, за добрі поба жання. А тепер стосовно Вашого запитання «Що робити?». До речі, занепокоєння з приводу туману, напу щеного зв'язківцями на цьогорічну передплату, висловлює у своїх листах, котрі прийшли до мене, як і Ваш, у липні-серпні, дуже багато моїх читачів. Скажу відверто і чесно: поки що, друзі, я й сам не знаю, що діяти. Міністерство зв'язку, заклопотане тим, щоб вибити з преси за її доставку якомога більше прибутків для себе (про це писали й пишуть щоденні газети), наче геть-чисто забуло про мільйони передплатників. З іншого ж боку і це теж уже широко відомо, дорожчає і, водночас, стає дефіцитнішим папір, зростають і поліграфічні витрати. Усе йде до того, що на пресу, в тому числі й на мій журнал, будуть підвищені ціни. Одне можу сказати напевно, любі мої читачі: редакція до цього кгм... дійства не має аніякісінького відношення. А тому сподіваюся, що усі ви, незважаючи на чергові тимчасові труднощі, залишитеся вірними своєму Перцеві, котрий завжди був і буде вашим незмінно веселим другом, захисником і розрадником. ПОГРАБУВАННЯ ЗА ОРДЕРОМ ПРОКУРОРА Оце недавно почув я дотеп, що гласність нагадує тачанку: рухається вперед, а стріляє назад. Можна сказати, каменя на камені не лишилося від часів сталінського беззаконня, від крили нам очі і на зворотний хрущовської відлиги, зрештою, роз вінчано й період брежнєвського за- стою. Однак, на мою думку, чим ближче до дня нинішнього, тим без- прицільніший вогонь і абстрактніш! мішені. Якщо кожен, хто слідкує за публікаціями про сталінські репресії, може пригадати прізвища бодай кіль кох різного рангу підручних вождя всіх трудящих, які чимало постарали ся, аби радянському народу «жити стало краще, жити стало веселіше», то гвинтики і гаєчки брежнєвського механізму свавілля і вседозволеності, як правило, залишаються безіменними. І не вина преси в тому, що одні архіви, можна сказати, відкриті навстіж, а в інші можна зазирнути лише крізь шпаринку. Як на мене, пояснюється це дуже просто. З покійних виконавців нічого не візьмеш. А з нині сущих, за логікою, треба було б запитати: мовляв, на якій підставі ти, голубе, припасував таку-то статтю кримінального кодексу безневинній людині? А питати, будемо відвертими, дуже багатьом не хочеться. Восени 1984 року в мій дім, можна сказати, увірвалися працівники мілі ції, влаштували шук, а ще через якийсь час мене притягли до суду. З'ясувалося, що прокурор Новоза-водського району Чернігова звернувся до народного суду з позовом вилучити в інтересах держави ікони та інші предмети релігійного культу, що становлять художню цінність, мотивуючи це тим, що, по-перше, я не мав на колекціонування відповідного дозволу, а по-друге, ніде не працюю. Звичайно ж, районний суд цей позов задовольнив, не зваживши ні на мою інвалідність, ні на те, що колекцією своєю я не спекулював і не робив з неї таємниці за сімома замками. 79 експонатів колекції, зазначених в акті експертів, без жодної копієчки компенсації були «обернені в доход держави», а точніше передані райфінвідділу, який мусив вирішити, куди їх приткнути. Відповідна колегія обласного суду рішення своєї низової інстанції залишила без змін. П'ять років я добивався скасування неправедного рішення. Через свою настирливість побував у психіатричці, мене позбавили групи інвалідності. І от на п'ятому році перебудови і гласності добився, нарешті, того, що на перший погляд можна назвати торжеством справедливості. Після звернення до редакцій газет «Извес-тия», «Радянська Україна», журналу «Перець» прокурор Чернігівської області вніс протест на п'ятирічної давності рішення Новозаводського районного народного суду, президія обласного суду це рішення відмінила, надіслала справу на новий розгляд, після чого той же Новозаводський рай нарсуд 14 червня 1990 року відмовив у позові прокуророві Новозаводського району «про безвідплатне вилучення ікон та інших предметів релігійного культу». Як повідомив мені заступник прокурора області В. І. Григор'єв, «проведений поворот виконання рішення народного суду.., при цьому суд зо в'язав історичний і художній музеї повернути ’егтя- ру М. М. ікони та інші предмети релігійного культу 79 найменувань, перелічених в акті експертів. Судове рішення набрало чинності». Чинності-то воно набрало, але тех нологія його реалізації вельми відрізняється від технології «обернення в доход державі», або, прямо скажу, пограбування за ордером прокурора. Тоді у мене силоміць забрали все з дому до ниточки. Тепер я змушений оббивати пороги музеїв, вимагаючи повернути те, що мені належить. Я вже не кажу, що ніхто й не заїкнувся про ступінь відповідальності тих, хто поставився до закону, як до дишла. М. ДЕГТЯР. м. Чернігів. ДЕФІЦИТ ПРИ ДОСТАТКУ На початку нинішнього року я через святу свою наївність написала листа самому Володимиру Антоновичу Івашку, в якому запитувала, на якій підставі мені, ветеранові праці, нагородженій медаллю пенсіонерці, яка, проте, як і багато моїх ровесниць, у гарячу пору сапала цукровий буряк, зрештою встановили норму продажу цукру півтора кілограма на місяць. Цієї кількості навіть на чаювання не вистачає, не кажучи вже про те, що кожна господиня прагне порадувати домашніх пиріжками, тістечками та іншими домашніми ласощами. Лист мій опинився в обкомі партії, звідти його переслали в облвиконком, облвиконком ще нижче у Прилуцький міськвиконком. І от я одержала таку відповідь: «На Ваш лист, адресований на ім’я першого секретаря ЦК Компартії України тов. Івашка В. А. виконком НЕ ЗАЛИШАЄТЬСЯ НІЧОГО ІНШОГО... Загальновідомо, що заздрість не вельми хороша риса характеру. А от я, коли прочитав фейлетон «Про вовка помовка» («Перець» № 8, 1990 р.), то не втримався від того, щоб не позаздрити своєму землякові Юрієві Халупку. Хоч Юрія Олексійовича і цькувало місцеве керівництво, тероризувало брехнею та іншими капостями, все-таки Перець захистив його.Яу. зрозуміло, Халупка переслідували за те, що він викривав приписки та інші зловживання. А начальство таких речей, звісно, нікому не прощає. А от за що в районі переслідують мене, ніяк не можу второпати. Ніяких гріхів за собою не відчуваю. Працював я директором «Райагропром-енерго». Але одного разу відмовився виконати незаконне розпорядження першого секретаря райкому партії. А тут ще моя дружина зробила «погане» діло: бачте, розкрила крадіжку грошей в організації, де вона працювала. За що невдовзі й потрапила під скорочення штатів. Згодом проти мене порушила кримінальну справу районна прокуратура. Районний суд дав мені рік «хімії». Щоправда, обласний суд відмінив цей вирок. Усі мої митарства описала «Робітнича газета» 8 квітня 1988 року у статті «Підсудний чи потерпілий?» Але районні власті свого домоглися: мене вигнали з роботи «демократичним» шляхом. У травні 1988 року зібрали Раду агропромислового об'єднання і Раду колгоспів, на якій члени Ради вчинили так, як хотіло районне начальство: мене вимазали дьогтем, обкатали у пірї і... звільнили з посади. І ось уже два з половиною року я безробітний, з дипломом інженера-електрика і з багаторічним досвідом роботи. В такому становищі мені не залишається нічого іншого, як заздрити тим, хто наперекір усьому добився справедливості. І НА ТІМ СПАСИБІ " - Нині у Минулого року вичитав я у газеті, що найчистішим у світі містом вважається Сінгапур. Там навіть недопалків на тротуар не кидають, бо порушника санітарії тут же спіткає штраф у 500 доларів. Тепер я знаю, що така характеристика застаріла, плані недопалків найчистіші міста у нашому Союзі. Завдяки цигарковому дефіциту курці всі недопалки визбирали. У нас також найчистіші у світі полиці магазинів. Поїхав якось у селище Корнин: підстригтися, поголитися і купити подарунок дружині на день народження. Підстригти мене підстригли, а поголити відмовилися: немає лез. У промтоварному магазині суцільна…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"