Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1991 №13 Сторінка 2

(Допекло, Телеграфне Агентство Перця)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1991 / № 13 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1991 №13 Сторінка 2 - Допекло, Телеграфне Агентство Перця. X З ТОРБОЮ ЧИ ПО СОВІСТІ? Оце зовсім недавно один редакційний працівник проходив під вечір повз огорожу великого столичного заводу. Й випадково став свідком такої сцени. Двоє чолов'яг у робочих спецівках обережно і з любов'ю приймали від третього, котрий звісився з того боку огорожі, якусь велику металеву конструкцію. Конструкція була виконана з нержавійки й нагадувала водночас пральну машину, самогонний апарат і невеликий реактивний двигун. Наш працівник мимоволі замилувався нев і домою машинерією, а замилувавшись, зупинився, чим негайно привернув до себе увагу. Чого витріщився? флегматично буркнув один із чолов’яг. Не бачив, як крадуть? простодушно перепитав А ви що крадете? -мимовільний свідок. Не мітинг же проводимо, озвався другий чолов'яга. А третій, той, що звисав із огорожі, підсумував цю й тому - «найпередовішого и та и по всьому. СЮ ДИ Т ЯГН ЄМО - по всій нашій неозорій Слухай, допитливий, ти по мармизі давно одержував? . Наш допитливий, хоч по мармизі одержував таки вже давненько, зо вс і м н е мав бажання освіжити процедуру причому не в пам' яті, а в натурі поспішив щезнути, щоб не дратувати представників «його величності робітничого класу», заклопотаних звичною справою лиходійством. На жальзвичною. Але звичною не лише для нього в світі клас у», як пишно і менувал и його у недав ні давніші ч аси наші у ря до в і д остойни ки. З жалем доводиться констатувати, що виробниче злодійство стало нормою саме соціалістичного життя, коли все довкіл теоретично належить усім, а практично нікому. То чого ж із ним нічиїм панькатися? Тягни, хто скільки може,- Й тягнемо. вітчизні. І те, що погано лежить, і те, що лежить добре... Симпатична молода колгоспниця, яка чесно, підкреслимо чесно виконує усі свої обов'язки в ланці, на запитання: а де ж ви добуваєте корми для численної живності у своїй присадибі а там і корова, і теличка, і п'ятеро-шестеро кабанчиків, і 6езліч гусей, індиків, качок і кур, щиро здивувалася: Як де?! Щось вирощуємо в городі, щось виписуємо в колгоспі, а все інше крадемо! Де... кгм... ідзадеге? Тю! Ну які ж ви нетямущі! У колгоспі ж і крадемо!.. І це, повторимо, за тієї парадоксальної умови, що вона не якийсь паразит, а таки ж трудівниця, яка чесно і ой як важко працює коло землі... А один із відвідувачів редакції з тих, що звикли будувати своє життя при допомозі ліктів, і в даному разі бажав використати «Перець» для вибивання нової машини як інваліду війни, хоч воював тільки з власною тещею, діловито запитав, окинувши оцінюючим поглядом убоге журналістське причандалля: А що ж ви тут можете украсти? Й дуже здивувався й навіть розчарувався, коли довідався, що в редакції красти просто немає чого. Якби було в може б, і ми крали? Як усі... І нехай не ображаються на нас за ці слова «як чесні люди. Поза як розкрадання таки ж стало масовим. Кого сьогодні здивуєш сотенними чи тисячними сумами поцупленого? Та нікого! Мільйони, десятки мільйонів ось як високо сягнула вже планка нашої звички до крадійства. Початок же масштабному, глобальному розтяганню суспільного добра поклали, звісно ж, не робітники й не колгоспники, не інженери й не продавці магазинів. Ні це зробили ті можновладці, хто, на словах сповідуючи відданість ідеалам соціалізму й моральним нормам будівника комунізму, на ділі створив систему, за якої країна стала їхньою персональною вотчиною і особистою кормушкою. Бо ж давно відомо наслідком будь-якої диктатури і тиранії є моральний розклад суспільства, перекособочена свідомість людей, які, бачачи, В що діється «нагорі», сформулювали і своє ставлення до крадійства: «їм можна» а «ам ні?!». З біблійських часів злодійство вважається одним із найстрашніших смертних гріхів. «Краще піти з торбою по світу, аніж украсти» хто з нас нині пам'ятає і дотримується цієї простої істини? Щоправда, на сьогодні ми вже стоїмо на грані того, щоб іти з торбою. Але ж не хочеться, ой як не хочеться правда ж, люди добрі? Навпаки ми хочемо жити достойно. Заможно. Як у «тих світах». Та чи зможемо добитися цього (навіть за умови найпродуктивнішої праці), якщо не почнемо робити те, що залежить не від бога, не від царя й не від якогось героя, а тільки й лише від кожного з нас із вами жйти ПО СОВІСТІ! ЙЯІЙЯІМИЯ усі» найпаскуднішим досить швидко « « в Упевнений, що якби подібне трапилося тоді, коли термін «перебудова» вживався переважно у вузькопрофесійному смислі, місцева преса Кіровоградщи-чи зарясніла б переможними реляціями типу «приймай, Батьківщино, у свої засіки рекордний урожай!», а згодом на аграрному небосхилі області засяяла б не одна Зірка Героя. Не кажучи вже про те, наскільки прибуло б полку орденоносців та медалістів. А тепер дивіться: 1989 рік у засіки Батьківщини відправлено 93,6 тисячі тонн зерна понад план, торік ще на третину більше. Однак, наскільки мені відомо, жодної дірочки ні в керівному лацкані, ні в лацкані рядового учасника минулорічної битви за врожай не проколото. Не хизувалися успіхами й з обласних трибун. Єдине що, так це повпреди Кіровоградщини, никаючи лабіринтами Держагропрому та інших високих республіканських інстанцій, намагалися донести відрадні цифри до свідомості господарів цих кабінетів, слізно вмовляючи не залишити без уваги хліборобську звитягу і височезну свідомість: мовляв, усі навкруг ковдру на себе тягнуть, а ми навпаки. То дайте ж нам чесно заслужене... Але з передовиками особливо не панькалися. Не усвідомлюєте ситуації, товариші, розтлумачували їм. Так, ви перевиконали, зате Україна в цілому не виконала святого обов'язку перед іншими республіками-сестрами, відправивши в союзні засіки лише вісімдесят з хвостиком процентів зерна до плану. Через отих, що сидять на лантухах зерна нового врожаю і бояться з ним розпрощатися. От і нам у відповідь перепало менше. Але ж ми святий обов'язок виконали! уточнювали повпреди. Для союзного прем'єра наша республіка це одна сім'я, яка платить сімейний податок у цілому... Почекаємо, поки в інших членів сім'ї прокинеться свідомість. Дехто, очевидно, вже здогадався, що не орденів та медалей випрошували представники Кіровоградщини. Якби тільки в ордени й медалі усе впиралося, то ніякої проблеми не виникло 6. Та в тім-то й річ, що коли навіть гроші з кожним днем усе в меншій ціні, бо за них нічого не купиш, то й на самих моральних стимулах далеко не заїдеш. Отож Рада Міністрів СРСР свого часу й вирішила заохотити господарства стати зі своїм товаром у чергу до державних засіків видала розпорядження, за яким надплановий продаж сільгосппродукції мав стимулюватися зустрічним продажем вельми потрібних для села вантажних і легкових автомобілів, автобусів…
 Допекло  Телеграфне Агентство Перця

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"