Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1991 №18 Сторінка 3

Журнал Перець 1991 №18 Сторінка 3. 79-н рік нашої ери. Древньоримський кор. «Перця» Пліній-молодший довідується з передсмертних записок свого вченого дядька Плінія-старшого про те, що перед останнім днем Помпей був, виявляється, не менш цікавий передостанній день. На перший погляд, звичайна календарна дата. Тільки над Везувієм уже в'ється димок. Виють собаки. Що ж до котів, то вони уже розбігаються дорогами Камланьї хто куди... На екстраординарному лежанні Помпейської муніципії головний куратор (по-нашому голова міськвиконкому) Гай Симон Примус так коментує рапорт головного інженера жеку Валерія Пу-лія: Кажеш, загроза катаклізму? Ану, Рублію Цементе, наказує начальникові житлоуправління, пиши спростування на буцімто невідворотне виверження: «З приводу чуток про завтрашню загибель Помпей, а також заяв окремих недоумкуватих плебеїв щодо їх відселення подалі од вулкана, наша курія повідомляє: приводу для занепокоєння немає, а вільні квартири відсутні». І ще, додає голова, нехай усі знавіснілі любителі дармових муніципальних благ шурують за море там, кажуть, усе є... Головний куратор витирає краєм тоги свою змокрілу від службової напруги зачіску центуріона. Ну, досить на сьогодні дебатів. Давайте ноші і гайда у нашу персональну термочку. До міфічного виверження ще встигнемо усім кворумом як слід попаритися, вихилити діжечку- ДРУГУ ралернського и закусити смаже ними перепілками. Ігемоне, а якщо загроза Помпеям реальна? вигукує головний інженер Помпейського жеку. Що тоді?! Тоді полічи жертви Плутонові, склади відповідний акт і прикрий ним свою казенну частину! легковажно порадив Гай Симон... Ось цей димуючий сувій начебто й висмикнув із розжареної лави вели кий римський громадянин Пліній-стар- о Мал. О. КОХАНА На фото: оце і є одеські Помпеї. ший. Він же, задихаючись від сірчаних випарів, заповів рідним і близьким перебиратися подалі не так од Везу-вія, як од плутократів і центуріонів. Он хоча б на берег Понту... Ну, живемо ми двісті років на цьому Понті, теж без будь-якого задоволення розповідає корінна одеситка Олена Михайлова. А радості все менше. Та ви лишень гляньте на наш так званий будинок № 117 на колишній Малій Арнаутській. Колись це було нехай плебейське, та все ж придатне житло для багатьох сімей. Але потім, коли замість старих домовласників і солідних батьків міста порозплоджувались усі оці «жеки-шмеки» та «жеу-шмеу», ось тоді й нашому триповер-ховенькому з усіма його флігельочками прийшла помпейська загибель. Нехай мені бог простить, але отим древнім помпейцям, мабуть, було трохи легше перебиратися на той світ. В один день усі спеклися, причому разом з усім ; своїм міським начальством та історич ною помпою. А в нас тут, в історичній частині Одеси, усе шито-крито. Низ пливе, стіни падають, а дахові без різниці. Он сусідка з третього поверху Людмила Коздоба каже: головне, як одна стінка валиться, треба встигнути дитяче ліжечко до іншої…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"