Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1991 №06 Сторінка 4

Журнал Перець 1991 №06 Сторінка 4. М'ясне питання у Харкові з порядку денного знято. Адже як, скажіть на ласку, можна розглядати те, чого в природі не існує? Навіть так звані неформали перестали ходити на мітинги із колись злободенним гаслом: «Хто з'їв моє м’ясо?» Нині це вже не актуально. Нині практично всі харків'яни переключилися на кістки. Саме навколо них точаться палкі баталії біля прилавків універсамів і гастрономів. Саме за ними годинами простоюють мешканці промислово-культурного обласного гіганта у довжелезних чергах. І, мабуть, недалекий той час, коли переважна більшість харків'ян повірить у те, що свині, корови та бугаї створені матінкою природою лише із самих кісток. А м'ясо... Яке там у дідька лисого м'ясо! Що це таке? Яке воно на вигляд?.. І все-таки колись же ми з вами зоологію ніби вивчали. Знайомилися з працями Дарвіна, Брема, Зенкевича. І хай туманно, але пригадуємо, що, крім скелета, кожна тварина має ще й якісь м'язи. У тім числі й свійська. Коли ж так, то може, все-таки спробуємо пошукати відповідь на оте пекуче: хто? Хто, питається, з'їв м’ясо?! Пільговий контингент! впевнено відповів директор м'ясопереробного заводу Харківського м'ясокомбінату Є. Є. Пигарєв. Пільговиків сьогодні стільки, що й порахувати важко. І ветерани, і інваліди, і багатодітні, і афганці, і чорнобильці, і, і, і... Торгівля тільки те й робить, що списки складає і отоварює за ними пільговиків. З такою точкою зору майже солідарні і керівники самого м'ясокомбінату, котрий очолює Іван Федорович Іванов. А ХТО ЗА НИМИ? І я майже, було, повірив. Майже погодився з тим, що м'ясо тепер, при його вельми обмеженій кількості, потрапляє до рота саме тим, хто його найбільш потребує. Згідно із законом соціальної справедливості. А коли ще в загальних рисах познайомився з вельми вражаючою системою охорони м'ясопереробних об'єктів області, то сам до себе мовив: ні, звідси м'ясо має потрапляти тільки до законних споживачів. Тільки до народу. А тут іще обласна газета «Слобідський край» на очі потрапила. Прочитав у ній такий собі матеріальчик за 1 січня 1991 року «Ці таємничі вироби» і зрозумів, що навіть на територію комбінату абихто не пройде. Судіть самі. Заступник директора з режиму і кадрів Володимир Григорович Фоменко, зокрема, перед обласним кореспондентом поставив чіткі умови: не пустимо, якщо не маєш медичної довідки раз! рекомендації райкому або райвиконкому два! Ні більше, ні менше. Зрозуміло, що кореспондентові Л. Варницькій нічого не лишалося, як зробити від комбінатівських воріт крутий поворот на всі сто вісімдесят градусів. Оскільки, йдучи на це архірежимне підприємство, вона легковажно не передбачила таких важливих деталей. А відтак читачам обласної газети і не вдалося одержати відповідь на сакраментальне запитання: так хто, все-таки, з'їв?.. Тим більшим було моє здивування, коли я дізнався, що деяким щасливчикам усе ж вдається проникати на цю, як казали латиняни, терра інкогніта без усяких рекомендацій і довідок. Виявляється, достатньо мати міцну мотузку і один-два лантухи. З таким нехитрим причандаллям треба просто перемахнути через м'ясокомбі-натівську огорожу і гуляй, душа! Саме у такий спосіб ціла група позасписочних м'ясоїдів практично безперешкодно протягом кількох місяців спустошувала комбінатівські цехи від їх найделі-катесніших виробів. О, дивина, ніяких тобі нестач, дебет з кредитом у повній злагоді. І, уявіть собі, нікому з комбінатівських працівників якось ні разу навіть на думку не спадало спитати, скажімо, у ніде не…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"