Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1992 №17 Сторінка 3

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1992 / № 17 / Сторінка № 3
Журнал Перець 1992 №17 Сторінка 3. оце недавнечко, перед самим Новим роком, із закордонної подорожі повернулась. Вра-аже-ень, скажу вам, як зерен у маківці! Одразу всього й не викладеш. Поїхати кудись та світу побачити кортіло давно. Але все не виходило. А це на фабрику нашу фірмач якийсь прийшов і агітує: «Записуйтесь на поїздку за кордон. Усе оформлення беремо на себе. Ваші лише згода та гроші за послуги». Ну, нас і назбиралась ціла група. Думали, що все просто, а тут почалося. Зібрали нас за кілька днів до від’їзду і давай повчати та застерігати. Грошей зайвих не беріть, бо обмінюють лише по триста купонів. Хочете зекономити валюту запасайтеся консервами, сухою ковбасою, печивом чи сухариками. Можна брати й супові концентрати. Ще попередили: ні золота, ні коштовностей чи товарів на продаж не брати. Бо на митниці так почистять, що в чемоданах тільки вітер засвище. оно, звісно, слухати слухай, а роби, як тобі виходить. Я таки дещо прихопила, знаючи, що на ту виміняну валюту хіба зубну щітку та жувачку привезеш. В аеропорт дісталися автобусом. А там уже, виходить, кордон. Тут тобі митниця й прикордонники. І як заварилось! Усе виверни, усе покажи. Мало не під спідницю руки сунуть. Промацують усе. У Петра Дзюри горілку конфіскували. І «козацьку», і «оковиту». Мало не на колінах просив і доводив, що не на спекуляцію, а для себе. І слухати не захотіли. У Василя Браги сувеніри, сопілочки та коники, вилучили. Віднесли їх до предметів національної Розповідь Марини Лахути культури незалежної держави. Мене саму всю перетіпало. Та обійшлося. Добре, що холод. А я на себе понадягала по дві блузки, по дві кофти, по дві... Аж ніяково про все розказувати. Ну, прилетіли. Нас, знову добре пошарпавши на їхній митниці, до готелю доставили. Думала, у тій столиці, як скрізь за кордоном, хмарочоси до неба. А воно як і в нас. Потім хтось мені пояснив, що тут не хмарочоси до неба лізуть, а часом хмари низько опускаються. Аж до дахів. Розмістили нас по двоє, по троє, а то й по чотири в кімнаті. У номері є умивальники, але без води. Лампочки під стелею голі, без абажурів. Лише мухами засиджені. Батареї опалення як лід. Тільки влаштувалися, а нас уже старший кличе. Він не з наших. А з якоїсь правоохоронної організації. Хоч видає себе за працівника екскурсійної ірми. У нього тільки путівка за наш рахунок. Взявся цей старший за інструк таж, а ми слухаємо й жахаємось. Виходить, що без його дозволу ніхто ні кроку. Застерігає, щоб по одному не виходили. А тільки по троє і то взявшись за руки. У магазинах особливого інтересу і жадоби не виявляти. Щоб не ганьбити своєї суверенної держави. З місцевими жителями в контакти краще не вступати. Щоб не наражатися на провокації. Як хтось хоч у глибині душі замислить не повертатися додому, хай найперше подумає про долю своїх рідних. Ну, й таке інше. Розбирає нетерпіння швидше все побачити, бо ж поїздка у нас короткочасна. Вийшли, як і наказано, по троє. На вулиці холод собачий. Люди здебільшого пішоходи. Транспорту не дуже видно. Певно, тут за екологію дбають. Правда, на нас увагу звертають. Видно, дивуються, що дорослі, а йдуть, за руки взявшись, як малеча. Не виказуючи зацікавленості, у вітрини заглядаємо. А за склом пусто і чисто. Лише стоять Діди Морози…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"