Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1994 №16 Сторінка 5

Журнал Перець 1994 №16 Сторінка 5. перець «ВИВ’ЯД» ПАНА АНАТОЛЯ Історія про те, як сіла в калюжу варшавська «охорона держави» Майор ішов на конспіративну зустріч із своїм закордонним агентом. Зачинивши за собою двері розвідцентру, він завернув за ріг будинку й тут же, під найближчім кленом, розкрив ваговиту сумку. Дістав із неї піжаму й хутко натягнув прямо на сорочку. Тепер він цілковито скидався на безжурного відпускника, який знічев'я тиняється вулицями районного містечка. Хвилин за двадцять майор добувся до залізничної станції. Передвечірнє червневе сонце ще припікало, і розвідник зітхнув: зараз йому стане таки набагато спекотніше. Але нічого не вдієш: маскування є маскування. З тієї ж ваговитої сумки він витягнув форму залізничника і, прилаштувавшись за пивним ларком, біля якого юрмилися любителі «Львівського світлого», одягнув чорний кітель і давно не прасовані штани. У двох парах одягу майор почувався, наче в розжареній сауні, зате проминув територію станції, як і належить за інструкцією, типовим залізничником, яких тут вештається без ліку. Далі, за околицею, лежало брунатно-зелене житнє поле, обіч якого проходила асфальтова дорога. Саме там, біля сімнадцятого телеграфного стовпа, майор призначив агентові зустріч. Тепер йому належало прибрати вигляду рядового селюка. Майор сів серед жита, крекчучи від задоволення, стягнув із себе кітель, чорні формені штани і зрештою піжаму. Натомість узув розтоптані кирзові чоботи, а на сорочку накинув засмальцьований лискучий піджачок. Сіренький картузик із гудзиком нагорі довершив маскарад. Розвідник пильно оглянув навколишній краєвид, застебнув сумку, перекинув її ручки через плече і поповз крізь жито до асфальту: зустріч мала відбутися непомітно для стороннього ока. Рівно о дев'ятнадцятій годині майор вигулькнув із жита якраз біля сімнадцятого стовпа. У ту ж мить оддалік тричі пролунав сигнал автомобіля. Це повідомив про своє прибуття машиною «Полонез» агент Януш. Після цього йому належало вийти із лімузина і придорожнім кюветом підповзти до стовпа, під яким чатував майор. Ще за дванадцять хвилин почулося тяжке сопіння і шелест трави, а потім глухий удар. Це агент Януш вдарився головою об стовп. Ви запізнилися на дві хвилини, суворо проказав майор. Пшепрашам, пане Анатолю, але хтось пся крев! напудив у кювет, і довелося те місце обповзати через жито, пояснив агент. Та ще й весь час вдивлятися, щоб знову у щось не вскочити. От і гулю заробив... Нічого, друзяко, пом'якшав майор. Така вже наша шпигунська доля. Зате заробиш і дещо інше. Ось тут, він кивнув на свою сумку, я приготував тобі три пляшки нашої горілки... Аж три?! на радощах смикнув головою агент Януш і вдруге лунко вдарився об стовп. О матка боска, ще одна гуля! Пане майор, ваше відомство таке щедре, що я не знаю, чи зможу віддячити... Зможеш, зможеш, посміхнувся майор Ана-толь. Цінна інформація завжди буде оплачуватися так само щедро. До речі, про інформацію: привіз щось новеньке? Аякже, привіз, похапливо кивнув агент і поліз за пазуху. Дістав звідти дві зіжмакані газети і простягнув майорові. Останні номери жешувської преси. Безліч цікавого: і про торгівлю, і про маслозавод, і які фільмові новини... О-о-о! значуще підняв брови пан Анатоль: Це надзвичайно цінні дані, пане Януш. Що іще? А ще... агент тривожно роззирнувся і про всяк випадок зігнав із кульбаби метелика. Сьогоднішній курс долара у Варшаві... тут він присунувся до майорового вуха і пошепки назвав цифру, яку пан Анатоль повторив п'ять разів, щоб запам'ятати. І нарешті найголовніше: пшемисльський єпископ збирається на пенсію! Єпископ! На пенсію! загарячкував майор і теж вдарився лобом об стовп. Що ж тепер буде?! Ну, все, пане Януше, агенте мій безцінний, розбігаємося. Я мушу негайно передати цю надзвичайну інформацію до Центру... і, рвучко розвернувшись, він шугнув у жито. Пане Анатолю! розпачливо зойкнув пан Януш. А мій гонорар, моя горілка?! Розвідник зупинився, понишпорив у сумці й одну по одній викотив із жита у кювет три пляшки. Тримай, друзяко... І незабудь у серпні я їду під надійним прикриттям до Польщі. Зустрінеш мене двадцять третього одразу за кордоном. Прикинешся бензоколонкою. Я під'їду до тебе на заправку... Наллю повен бак, запевнив агент. Довідзеня, пане майор... Вони розповзлися. Й навіть гадки не мали, що з висоти пташиного лету за ними неві дривно спостерігають. Спеціально натренований шуліка, який ширяв у піднебессі якраз над місцем таємної зустрічі, мав над дзьобом супероб'єктив, а на черевці між ногами неймовірної чутливості звукознімальну мембрану. І таким чином начальник усієї польської контррозвідки пан полковник Гоц був сповна у курсі вох зловмисних шпигунських замірів... І ці заміри контррозвідка зірвала. Першим був заарештований підлий запроданець агент Януш. Усе було зроблено так майстерно, що звістка про це до його закордонних господарів не надійшла. І коли 23 серпня 1993 року суперрозвідник майор Анатоль автомобілем перетнув кордон Республіки Польща, то в умовленому місці замість Януша в образі бензоколонки на нього чекала засідка професіоналів із ВОД Відомства охорони держави. На руках майора клацнули наручники, і не встиг він отямитися, як почув фатальні для будь-якого розвідника слова: Гру закінчено. Просимо до буцегарні... Усю розказану мною історію цілком би можна було вважати веселою пародією на якийсь шпигунський роман, коли б вона за винятком деяких придуманих автором деталей, приміром, щодо переодягання та переповзання, не відбулася у дійсності. І її на повному серйозі піднесли цивілізованому світові польські спецслужби те ж таке Відомство охорони держави, кероване торік паном Єжи Конечним. Почалася вона й справді 23 серпня минулого року, причому з великою помпою. А закінчилася ось зовсім недавно 2 серпня року 1994-го повним пшиком. Того злощасного дня двадцять третього серпня мешканець районного містечка Мостиської Анатолій Лисенко працівник райвідділу Львівського управління Служби безпеки України у званні майора своєю машиною вирушив до дружньої Польщі. В салоні «Жигулів» знаходилася вся його сім'я дружина і двоє дітей: донька-студентка і підліток син. Мета поїздки була суто і виключно цивільною: консультація у польського медичного світила стосовно здоров'я сина. У хлопця були хворі нирки, він переніс уже дві складні операції, проте істотного поліпшення не настало. Знайомий поляк пообіцяв організувати зустріч із закордонним професором, і сім'я Лисенків, спонукувана водночас тривогою і надією, вирушила в недалекий вояж. Недалекий позаяк…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"