Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1994 №10 Сторінка 10

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1994 / № 10 / Сторінка № 10
Журнал Перець 1994 №10 Сторінка 10. СМІХ НЕ СТАРІЄ! Доля не дуже щедро віку йому вділила: 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр на Харківщині (тепер Сумської обл.) Борис Дмитрович ГРІНЧЕНКО глянув на світ уперше, а 6 травня 1910 року в італійському місті Оспедалетті, куди приїхав із надією підлікуватися од туберкульозу, востаннє. Були на тому віку арешти, ув'язнення, втрата доньки, здоров'я якої зруйнували царські тюрми, і ще немало усіляких негараздів; а, попри все це, була жертовна праця для загальнолюдської користі, для оживлення притлумленої національної самосвідомості української суспільності. Марно було б силкуватися тут бодай поспіхом оглянути усе звершене Борисом Дмитровичем і скласти ціну зробленому. Деяку уяву про це може дати хоча б ось таке. Звістка про смерть Б. Грінченка викликала цілий потік листів співчуття од різних людей і з усіх сторін. Робітники Південної залізниці виражали «глибокий жаль з приводу смерті славного письменника і громадського діяча»; в колективному листі з Сибіру писалося: «Довідавшись, що Україна утеряла дорогоцінну перлину великого українського діяча Бориса Грінченка, ми, українці, загнані в сибірські каторжні тюрми, прилучаємось до її великого горя і шлем їй через хребет Байкальських гір своє сердечне спочування. Вічна пам'ять великому борцю за освіту!»; від Російської Академії Наук академік О. Шахматов висловив співчуття з приводу втрати діяча, «що так багато працював для науки». До вічного притулку на Байкове кладовище у Києві його проводжали робітники, селяни з різних місцевостей України, студенти; з ними йшли люди різних національностей. На смерть письменника відгукнулися періодичні видання Італії, Франції, Австрії, Сполучених Штатів Америки, Канади, Бразілії... Ще задовго перед тим (стаття «Наше літературне життя в 1892 році») І. Франко, беззастережно ставлячи Б. Грінченка за пильністю, талантом, працьовитістю і різноманітністю духовних інтересів не перше місце серед «справдешніх борців за українське слово», писав: «Чоловік, як сказано, хорий, котрий надто мусить заробляти на хліб для себе і для сім'ї, він, проте, засипає мало що не всі наші видання своїми, не раз многоцінними, писаннями: повістями, віршами, статтями критичними і популярно-науковими, працює без віддиху... а в усьому, що пише, проявляє... гарячу любов до України, щирий демократизм, бистре око на хиби української суспільності». Супроти тих вад було у Грінченка гостре сатиричне слово. Як на гнійну суспільну болячку дивився він на гнучкоспинне пристосовництво тих, «що декламують (звісно, як поліціянта поблизу нема) про свою любов до рідного народу», не дбаючи на ділі про його долю. «Се сміття наше, обурювався він, се ганьба наша, наш сором перед усім світом мати таких гидких і підлих панів, як наші!» Не одводив він ока вбік і коли помічав, за його ж висловом, «прояви шовінізму і галушківського патріотизму». Сатира Б. Грінченка іще раз підтверджує: сміх таки ж не старіє! Дм. МОЛЯКЕВИЧ. УЧЕНИЙ ВЕДМІДЬ Ланцюг порвавши свій. Ведмідь кудлатий Утік од Цигана та знову до своїх. Зібралися його вітати Усі Ведмеді з пущ і нетрів лісових Та з волею поздоровляти. Ведмідь розказує, що бачив по світах: «Ге! там не так, як по лісах: У нас отак!..» І дибки він зіп'явся. Став танцювать, топтався, вихилявся. Дотанцював, на земляків гука: Я знав, як циганові догожати! А ну 1 ви повчіться танцювати! Утяти це, дурним лісовикам! Щоб знати, на яку ступати. Старий Ведмідь озвавсь до його, Немає доброго нічого У танцях, братику, твоїх! Навіщо нам ці викрутаси Та вихиляси! Не хочем штук невільницьких гидких, Хто на припоні, той хай робить їх. Чого ж ти так розвеличався! Хоч ти й утік, невільником зостався». Звірі з птахами зазмагались. Завоювались Зійшлися хмарою в степах. День цілий билися, день цілий…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2023 "Перець"