Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1997 №04 Сторінка 9

(Іронізми, Друже Перче)
Журнал Перець 1997 №04 Сторінка 9 - Іронізми, Друже Перче. о н о л о г и Мал. А. ВАСИЛЕНКА НИТКА: Сумнівів не може бути я головніша від голки, бо вона тільки коле, а я вишиваю. ГАЙКА: Я була і залишаюсь взірцем палкого кохання, бо завжди в обіймах з ключем. СТІЛЕЦЬ: Кажуть, що служу бюрократам. Та я з ними веду нещадну боротьбу: скільки-то вони штанів протерли завдяки мені. СТУПА: Якщо в мені й товчуть воду, то надто грамотні. ТАЧКА: Не зрівнятися зі мною навіть «Мерседесу», бо перевожу народно-господарські вантажі, піднімаю економіку. МУХА: Велич моєї особи незаперечна. Нехай-но хто спробує навіть з корови чи з коня зробити слона! ЛОПАТА: Можу під кого завгодно підкопатися. Бо ж на мене тиснуть, але я на те не ображаюсь це в інтересах виробництва. КОСА: Якщо я поклепана справно кошу траву, якщо щербата кошу всіх, хто підвернеться під ручку. ТЕЛЕВІЗОР: Безперечно, я глава сім’ї. Мене слухаються і діти, й дорослі. Іван ТОКАРЧУК. Лікарю, мені погано! Ой, мене теж нудить... І Нарешті Пилип Іванович Копуша став власником! Одержав приватизаційний сертифікат! Або, як баба Варка сказала, ваучер. У діда Тимохи Ваучером вовкодава звати. Так то ж і видно, що то Ваучер. Великий, як... екскаватор. Не лапи, а лапища, не хвіст, а хвостище... А Пилипу Івановичу дали ваучер смішно й сказати. Папірчик, що й бутерброд не вистачить загорнути. А сума в ньому така стоїть, що, як той казав, на випивку вистачить, а на закуску хоть за «гряницю» їдь заробляти. Сусід Копуші Ярополк Святополкович Мудрий не довго розмірковував, що з тим ваучером робити. Дістав тютюнцю, скрутив «сигару» і пустив усе з димом: Хай тепер держава помучиться без мого ваучера! Але Копуша не став наслідувати провокаційний приклад Ярополка Святополковича. Я, мовив, хоч гвинтик, хоч гаєчку якусь, а приватизую! О, ще один майбутній Форд! Давай! Давай! махнув на те рукою Ярополк Святополкович. Тримай кишеню поширше. Для дивідендів. Нехай там вітер посвистить. Що ти можеш на той ваучер приватизувати? Хіба що он того стовпа біля кафе «Два веселих гуся». І приватизую! Нехай і стовп! розпалювався Копуша. А все-таки хоч щось моє! Узяв і приватизував. Буде, каже, хоч якась пам'ять про ваучер. Внуки, правнуки колись запитають; «Куди, діду, свого сертифіката поділи?» А я їм: «А он він стоїть! Це мені держава мою частку за чесну роботу відкраяла». Приватизував, одне слово, Пилип Іванович стовп. Ходить біля нього, любується. Пилюку з нього здуває. Аякже! Власність! Ти б ото біля стовпа не стовбичив, мовив одного дня Ярополк Святополкович, прибив би до нього щит. Люди б на ньому оголошення чіпляли. А ти б, як у газеті, за ті оголошення гроші брав. (Приватизаційна придибенція) О! Це вже комерція! підняв догори пальця Копуша. Незабаром він прибив ідит і зрідка з отих оголошень вже мав на гальбу пива, яку тут же випивав у кафе «Два веселих гуся». «А чи не приладнати мені на стовпа гучномовця і не проводити тут молодіжні дискотеки. Кафе ж поруч... розмірковував він одного дня, стоячи біля приватизованої власності.…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"