Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 2003 №07 Сторінка 8

(Усмішки, Друже Перче)
Журнал Перець 2003 №07 Сторінка 8 - Усмішки, Друже Перче. Сорок років тому головний редактор журналу «Перець» Федір Юрійович Маківчук підписав наказ, яким Івана Йосиповича Сочивця з 16 липня 1963 року було зараховано до штату редакції. Відтоді Іван Сочи-вець в реєстрі перчанського коша. Завідував відділом фейлетонів, був відповідальним секретарем. ...Летять роки. Написано десятки книг гумору і сатири, сотні гуморесок і фейлетонів. Заслужений працівник культури України, лауреат премії ім. Остапа Вишні, член редколегії «Перця». Здавалося б, можна тільки почивати на лаврах та молоді вказівки давати. А він, як і раніше , щодня береться за перо, щоб порадувати читачів іронічними «Сучасними діалогами», веселими усмішками... Бо так, як він, ніхто не напише... Ми зичимо нашому Іванові Йосиповичу здоров’я, натхнення і, як завжди, чекаємо нових творів! Фото В. ЯТЧЕНКА. Отак і трнмлтн Побіжне обстеження в лікарні закінчилося висновком: мені треба видалити апендикс. Так у мене апендицит? з жахом запитав я, видно, ще молодого, але геть зарослого рудою бородою лікаря. Розріжемо живіт побачимо, виніс він остаточний вирок. Апендикс від нас не втече, знайдемо. Ви швидше шукайте гроші на операцію. Не знайдете вчасно каюк! зморозив він щось на кшталт жарту. Цей можливий «каюк» підняв на ноги всю мою родину. І грошей назбирали. З умовою, що після операції і виздоровлення я з усіма кредиторами поступово розрахуюсь. В лікарню мене поклали. До операції підготували. Лише операційна сестра застерегла: Кирюші, анестезіологу, крім грошей, дають ще й презент. Краще коньяком. Але не до операції. Бо він одразу випиває і може наробити лиха. За пораду я подякував шоколадкою. Пляшку коньяку «Десна» поки надійно сховав. А Кирюші, коли той перед операцією прийшов мене морально підтримати, натякнув: подарунком його не обділю. «Моральної підготовки» мені вистачило лише до операційного столу. До того моменту, коли Кирюша вколов мене і ніби - - з єхидцею мовив: «Зараз ви заснете!» І я заснув. Та якось не певно. Бо ніби й байдужість у мені розлилась по всьому тілу, і ніби й чую все, що робиться в операційній. Як різонули, не почув. Аж потім таки чую, ніби крізь стіну, всі команди хірурга, що йому пода- ти, що зробити. Та раптом серед тих лікарських команд почув таке, що мене всього морозом продерло. Хірург…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"