Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 2004 №04 Сторінка 8

(Друже Перче, Усмішки, Вітаємо ювілярів, Смішинки, Гуморески, Наш вернісаж)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 2004 / № 04 / Сторінка № 8
Журнал Перець 2004 №04 Сторінка 8 - Друже Перче, Усмішки, Вітаємо ювілярів, Смішинки, Гуморески, Наш вернісаж. Анатолій ВАСИЛЕНКО Олександр МОНАСТИРСЬКИЙ ВІТАЄМО ЮВІЛЯРА! .аК.оли ХТ підійшла знаменна да- фУ та 190-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка, то ви явилося, що любимо і шануємо ми його здебі- льиіого на словах. Врешті наші урядовці спохопилися і доручили Держкомтелераіо забезпечити видання повного зібрання творів та «Кобзаря» Т. Г. Шевченка впродовж 2004 року і розповсюдити по бібліотеках системи Міносвіти і Мін-культури. А якби не ювілей, то, мабуть, не дочекалися б ці осередки культури бажаних книг. Хоч і тут не тре- ба дуже радіти. Бо у багатьох населених пунктах сьогодні й бібліотек немає. Дмитро КРІПОСНИЙ. Черкаська область. Олексій КОХАН Анатолій ВАСИЛЕНКО Ти чого це військовим майном розкидаєшся?! Письменника-гу мориста, постійного автора «Перця» Миколу БІЛОКОПИТОВА з першим 50-літтям. НАША ЛЮДИНА Терпець у неї із заліза, Нема подібного ніде: Поки на стінку не полізе, До стоматолога не йде. ПАПУГА Щодня із клітки гонорово, Кричав: «Мені свободу слова Я б народив такі думки!..» Його дослухались таки. Тепер свободу слова має, Що хоче, те і... повторяє. Смішинки ДОВГО Татку, а скіль ки потрібно вчитися, щоб стати новим українцем? Довго. Принаймні, по два роки у кожному класі... УВАРІ Розмовляють двоє: Червоне вино корисне для здоров’я... А здоров’я потрібне, щоб пити горілку... Алла ЯРОШЕВСЬКА. м. Жмеринка. Віктор ПОПОВ Стою я собі надвечір неподалік від кіоску колоніальних товарів, дихаю, тобто смалю свою улюблену клятущу «Приму», аж тут така, скажу вам, ковбоєчка підпливає: штанці в облипку й чобітки так само, вище колін деруться, шкіряний куртяк і кепель криластий, а з-під кепеля волос-ся-я-я... Стала упівоберта до мене з другого боку кіоску, тільки трохи профілю, крисів капелюха з волосся та носків чобітків визирає. Глянула на мене й каже: Привіт! «Привіт», ледь не одгукнувся я, та вчасно прикусив язика. Щось ніби нічого знайомого в ній обігналася, мабуть. А вона: Ну, як ти? Та як я? Як усі, за невеликим винятком. Тобто нічого питати, нічого й сказати. Вона ж ні хвилинки на роздуми. Покосувала на мене, і знову: Може, розважимося, любий? Думаю: теж скучає людина, як і я, теж у житті мало радощів, бідака бідаку чує та й, як може, рятує. І щось потепліло в душі моїй до неї. Сходимо в кафе... УСМІШКА Я мимохіть намацав у кишені рештки того, що колись називалося грошима. Кафе це ще по-людськи, це ще я подужаю. То до ресторану тепер рости не дорости хоч до самого скону. А потім до тебе, музичку послухаємо... Музика у мене, звісно, трохи вже не та, минулого не тільки століття, а й тисячоліття, однак, судячи з милого голосочка незнайомки, не робот же вона, зрозуміє моє стражденне ретро. І тільки хочу й своє слово до її слова, а вона далі щебече сама, видно, бачить, що я за боєць. До речі, у тебе гаряча вода є? незбагненно прокліпнула у мій бік. Заодно й ванну прийму, бо в мене цілий тиждень, як і не крапне. Тут я вже остаточно дозрів й од-важився на вчинок. Нарешті видам їй на всі її прикиди рішуче чоловіче «так». Та тільки ступив до неї крок, як вона проспівала: Ну все. До зустрічі, і... поклала в сумочку мобілку. Петро ФЕДОТЮК.…
 Друже Перче  Усмішки  Вітаємо ювілярів  Смішинки  Гуморески  Наш вернісаж

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"