Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 2017 №11 Сторінка 16

Журнал Перець 2017 №11 Сторінка 16. № 11 2017 ПЕРЕЦЬ. ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА ОДА ЧИСТОТІ Ах як обридло, прям-таки дістало Оце нікчемне, збочене життя: Аайна багато, щастя зовсім мало, Навколо тільки гавкіт і виття. Ну а душа - ця ластівка поета -Так рветься просто в сині небеса! І що робити чуйному естету, І де та яснозоряна краса? Ну а душа? Душа бажає сяйва, Цнотливої п'янкої чистоти, Пахнючої, мов пелюсточок мальви, Палкої, неземної висоти! Ну а душі так хочеться пірнути У срібно-кришталевий хоровод, І хоч би на хвилиночку забутись В незайманому вирі дивних вод. Я знаю, де та мила неозорість, Порівняно дешева й золота. Синонім їй - незвідана прозорість. «Поліська особлива». Чи проста. Гнат ГОЛКА. м. Луцьк. Валерій ЧМИРЬОВ Про що можуть вести мову двоє чоловіків після четвертої чарки? Про все що завгодно! Уявіть собі двох таких суб'єктів довгого грудневого вечора, коли роботи по-господарству менше, в одній із кнайп. Не випивох - це відразу помітно по охайному вигляду і по інтелігентній мові. Такі «точки», схожі з тією, в якій я працюю офіціанткою, схожі між собою, як дві краплі води. Невибаглива публіка, скупенький сервіс... Ось і у тих двох - у тарілочці залишки лимона, в келишках ще щось булькає. Чоловіча ідилія, коротко кажучи. Додому квапитись іще передчасно, все одно наганяй від дружини отримувати. Тож і сидять у теплі, тихенько гомонять, до традиційного «ти мене поважаєш?» ще далеко... По щоці одного з них, довгов'язого в окулярах, раптом пробігла скупа сльоза. Це дало привід іншому - кремезному, широкоплечому й вусатому, трохи молодшому дядечкові - змінити тему: - Що ти, Петре, зажурився? Не переймайся так, краще мене послухай. - Якщо ти, Зенику, знову розповідатимеш про своїх кролів, то краще не треба. Наслухався по саму зав'язку. Ліпше давай на коня - і в сім'ю. Дивись, уже десяту прокалатало. - Та ні, оце подивився на тебе і згадав одну річ, про яку ще нікому не розповідав. Але тобі, як на сповіді, все викладу. Не знаю, що я за мужик такий тонкосльозий. - Це як? - А так, розповім - не повіриш. Біль різноманітний терпітиму, роботи важкої не боюсь, а стану дивитися дитячий мультфільм разом зі своїми «спиногризами» - реву, слізьми обливаюся... - Та не може цього бути! - Думаєш, я вигадую? Аніскільки, - оповідач зітхнув, зім'яв цигарку у попільничці і, випустивши кільце диму, продовжив. -Кілька років тому помітив за собою дивну рису. Як тільки демонструють по телевізору «Дюймовочку», «Попелюшку», «Дванадцять місяців» чи подібного сюжету фільм, неод мінно плачу. І нічого з цим вдіяти не можу. Христинка у такі моменти завше казала: «Наш тато знову сльозу пустили. Йому так Попелюшку шкода...». Тепер подорослішала і старається не звертати на це уваги. Я вже не знаю, що робити... - Почекай, почекай, як це розуміти:…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"