Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 2017 №04 Сторінка 4

Журнал Перець 2017 №04 Сторінка 4. ПЕРЕЦЬ. ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА № 4 2017 Знічев’я про мотлох писать я не звик -До будня у Музи завважив погорду. І все ж як погляну на свій черевик -Одразу писать пориваюся оду. І прошу, панове, не кпити з того -Тут сміх ні до чого і зайві тут кпини, Бо в чомусь геройський життєпис його Нагадує нинішній злет України. Пошив цей шкарбан підприємливий швець, Який не курив, не купався в горілці. (Він нині - банкрут. Має повний капець -Йому помогли мастаки-податківці. Бо в нас податківець - пітьма і мара; Він так підприємця звик стимулювати: Під вечір не всучиш йому хабара -Ранкову зорю вже побачить крізь грати). Півроку носив його нардепутат До першої в окрузі зливи-потопу... Потому - мандрований легінь з Карпат, Який на зарібках сходив всю Європу. Мені він дістався як цінний презент Від родича з Хуста, що їхав до Греції, Ода на честь 10-річчя олігархічного державотворення Цей безсмертний твір із неопублікованої спадщини нещодавно пропалого безвісти в Карпатах Аскольда Бегеби подав до друку видатний сучасний художник Петро Ткаченко, його давній і вірний приятель, з яким вони юнаками разом почали свої творчі біографії в київській газеті «Молодь України». До речі, тоді в згаданому молодіжному часописі вони під орудою незабутнього оригінала української журналістики Івана Семенця працювали пліч-о-пліч (і не штовхаючись!) з такими майбутніми знаменитостями, як Борис Олійник, Віль Гримич, Леонід Тендюк, Вільям Лігостов, Дмитро Степовик, Вадим Рудник, Ляля Блажко, Олександр Тарасенко, Михайло Ме-дуниця, Олесь Лупій, Василь Чехун, Микола Кіпоренко, Ілля Бердник... Як мовиться, в доброчесній і талановитій родині зростають і порядні діти. Щоправда, бувають і прикрі винятки, як от... (Ода знайдена публікатором на сторінках загубленого автором записника у вікопомному письменницькому кафе «Еней» після бучного святкування дня народження його старшого друга - видатного українського поета-гумориста Дмитра Моля ке в ич а.) Коли обирався у нас Президент На другу - уже не учнівську! - каденцію. Це, думаю, був символічний збіг. І от коли нині заглянеш крізь роки, То бачиш крізь плетиво кепських доріг У світле майбутнє гігантськії кроки. Бувало, підсушиш - стає, ніби щит, Цупкий, а твердий, як підлога з цемента. Наваксиш і він, як свічадо, блищить І в ньому - відбитий портрет Президента. Бо в нас: де не плюнь - то утрапиш в портрет. І скрізь - Президент, наш рудько знаменитий. Я навіть прикрасив ним свій туалет, Щоб єдність народу і влади зміцнити. Тож, сівши в задумі на унітаз, Дивлюсь в його мудре, стражденне обличчя, І він надихає мене повсякчас, На працю, на вірші, на подвиги кличе. І в тілі нуртує потуга така, Що годі й секунду якусь зачекати... Смикнеш лихоманково ручку бачка І нумо новітнє життя будувати. Хоча вже, по правді, і роки не ті І часом болять переламані кості, Та рвешся чимдуж, як карась на плиті, В один з московитами сонячний простір. Тепер оспіваю шовкові шнурки, Цей символ єднання з прадавнього віку. Шнурки нас вертають в минулі…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"