Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 2017 №02 Сторінка 8

Журнал Перець 2017 №02 Сторінка 8. Валентине, Валентин, не хори ля куми через тин ГЕНЕРАЛИ І ЙОЛОПИ БУРШТИНОВИХ КОПАЛЕНЬ Фейлетон Є в нашого чудового поета Костянтина Думитрашка, автора тексту знаменитої пісні «Чорнії брови, карії очі», дотепний сатиричний вірш про двох йолопів, які знайшли коштовного годинника, але в яких забракло кебети для розумного вирішення, що з ним робити. Один каже: Ну що воно за штука, Що стукає та й стука? Дивися, пане-бра! Оце хіба мара! Та цок а ж бо, та й цока, Побий його морока! Кому воно в пригоді? Кумедія Та й годі! Візьму та й розіб’ю Врагову манію! Другий вважав себе значно розумнішим і винахідливішим за пришелепуватого Хому. Ще б пак! У нього вже в ті, дрімучо-кріпосницькі часи бурхала в жилах кров крутого підприємця постсовєтської епохи. І він всупереч дурнуватій ідеї Хоми запропонував вчинити по-хазяйському. Нині бізнес такого атунку називають російським, посилаючись на бородатий анекдот про двох підприємливих московитів, які вкрали на складі ящик горілки, загнали його, як мовиться наліво, а гроші... пропили. Нині, щось подібне відбувається у нас на Поліссі, тільки в масштабах геть апокаліпсичних. Коли бачиш усе це власними очима, то меркне в очах світ Божий, а людність, яка бере участь у цьому самовбивстві, про що мова нижче, не лише переплюнула інтелект і мораль двох згаданих героїв, а й узагалі нагадує ковалів майбутнього пекла на своїй єдиній Богом даній землі. Колись мені, молодому вчителеві думалось: ось підійдуть літа, вийду на пенсію і обов’язково приїжджатиму в ці краї на відпочинок! Бо ж яка тут краса незбагненна! І от діждався заслуженого відпочинку, а їхати нікуди! Ліси на Рівненщині перетворилися на місця кривавих боїв, рабського порпання в болоті задля наживи заїжджих і місцевих розбійників, варварського і безкарного нищення природи. І все через бурштин, яким колись поліщуки розпалювали грубки... Тепер він перетворився на камінь дикої людської жадоби, наруги над землею і лісом, які віками годували й ростили десятки, а то й сотні поколінь поліщуків. З’явилася із цим каменем і так звана бурштинова мафія (нечувана від древлянських часів формація людиноподібних створінь), котра наймає за безцінь місцевих «рабів-старате-лів», аби вони задля збагачення цих пройдисвітів удень і вночі колупалися в болоті, перетворюючи рідну землю на безплідну пустелю на кшталт місячного ландшафту. їх привалює у копанках, над ними свистять кулі... Але «промисел» не припиняється... Кляте каміння збувають спритним ділкам, пакують у торби діткам на виїзд за кордон, пропивають у нічних клубах біля синіх шашличних вогнів... Ну, хай би вже самі горіли синім полум’ям, якщо не жаліють себе і своїх нащадків. Аж ніяк! На ці вогні злітаються звідусюди хижі зграї шахраїв, бандитів, рекетирів, розбійників, гвалтівників, які перетворюють прекрасну поліську землю, на якій народжені й зросли сотні тисяч порядних і працьовитих земляків, на справжній філіал пекла, що перетинає нашому народові шлях до Європи... Та найсумніше, що досі ні місцева влада, ні урядовці не можуть дати ради цій жахливій проблемі! Не допомагають ні прохання, ні застереження, ні силові втручання. Більше того, мафія часто-густо знаходить тут і підтримку. У так звані «дахувальни-ки» нерідко записуються, на жаль, і люди при високих посадах. Ба, навіть заступник прокурора області виявився одним із таких...А що вже казати про перевертнів із поліції та служби безпеки! Щоправда, потрапляють часом і вони на гачок, але наразі жоден не сів у в’язницю. Викручуються, як в’юни... Що вже й казати, коли нерідко навіть вилучені у «старателів» речові докази у вигляді цінних камінчиків безслідно зникають навіть із сейфів правоохоронних офісів... А злодія знайти не вдається! Не інакше як привиди чи то пак, відьмаки, переодягнувшись у поважні офіційні строї, швендяють ночами по кабінетах поліції з чарівною мітлою у ролі прибиральників... Нинішні лісові масиви можуть невдовзі перетворитися на пустелю. Це стверджують науковці. Проте як генерали, так і йолопи бурштинових копалень плюють на ці гробокопні перспективи! Таке враження, що все це їх не обходить, ніби вони вже замовили по онлайн квитки для вильоту якщо не на Марс, то, прости, Господи, на якийсь далекий Альдебаран, куди поки що не сягає юрисдикція деяких наших цікавих урядових структур? Але чи не забули вони, що перед подоланням відстані у 21 парсек, їм доведеться все-таки проїхати всього кілька десятків кілометрів до поліських Маневичів на Волині, де мають в одній закритій хатині з колючими візерунками на…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"