Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 2019 №12 Сторінка 12

Журнал Перець 2019 №12 Сторінка 12. Є в нашій фракції депутати, які бояться зізнатися, що родом із села. Соромляться, і баста!.. Самі село обходять десятою дорогою. Перед селянами не звітують. Рідню в гості не запрошують. Бояться, що тато у галіфе чи мама у фартушку пом'якшать їхній твердий імідж городян. А в самих на підборах черевиків іще гній із ферми не відпав. А ми з братаном Ваською не такі. Ми - сільські! Він - депутат сільради, а я - беріть вище. І цього не цураємося. Пишаємося! Село своє часто згадуємо... За популяризацію нашого села Півники серед городян нам з братаном уже давно потрібно присвоїти звання почесного жителя Півників. А можна і пам'ятник спорудити на батьківщині героїв. Ми стоїмо з братаном у повен зріст, міцно обійнявшись. У руках - сніп, пляшка горілки, таранька і депутатський мандат - недоторканний. І поставити пам'ятник слід на місці крутого бізнесмена - дядька Карла Маркса, який тримає в руках не банку з горілкою, а книжку «Капітал». Любимо ми не лише село, а й усе, що в ньому вирощують. Особливо - сало, ковбасу, яйця і молоко. Наші сало та ковбаса не рівня будь-яким закордонним продуктам. Це - наша конвертована валюта. Один кусень сала - п'ять доларів. А вже тата з мамою - на руках носимо. Наша мама ніколи не скаже: - Забули нас діти. До рідної хати і носа не показують. Сам чув, як мама нас хвалила бабі Ганні: - Ви, - каже, - Ганно Іванівно, своїх синків ніяк не дочекаєтеся в гості, а мої вже в печінках сидять. Хоч налигачем із хати виганяй. І живемо дружно. Ніяких непорозумінь між селом і містом. Ніяких конфліктів. Тато на Васька, та й на мене, жодного разу руку не підняв. До морди нашої не дістати. Потрібно стілець підставляти. Та й бити не рукою, а голоблею. А тато у нас крутий. І справедливий. Пам'ятаю, в дитинстві казав сердито: - У мене завжди є вибір: можу відшмагати по задньому місцю, а можу піти випити пива з таранькою. І як досвідчений вихователь ішов до буфету. А ще навчав твердо тримати слово. Дав слово, пообіцяв - порви посторонки, вилізь зі шкіри, а зроби, - вчив нас життєвим премудростям. Вася теж у татка вдався, відчайдушний такий. Пообіцяв однокласникам перед Новим роком школу спалити. Дійшло до нашого директора. Той - до батька: «Ваш сучий син обіцяє школу спопелити!» - Заспокойтесь, - сказали тато. - Васьок, якщо вже пообіцяв, то зробить. І через тиждень до Васька: - Ти, синку, не винен, що згорів лише фізичний кабінет. Стояла сира погода. Не було вітру. Так що можеш вважати, що дотримав слова. Ми для тата і мами теж були готові на все. Тому вони й живуть довго і щасливо. Було, мама кажуть: - А купіть-но мені, синки, таблетки та мікстуру. Вася швиденько прикине в голові суму і заявляє: - Ваші пігулки, мамо, тягнуть на дві пляшки коньяку або чотири пляшки горілки. Ліки - це отрута. А горілки нам вистачить на два дні. Отож нехай вас Бог береже. Доки я живий, не дозволю медицині вас труїти. Завдяки саме Васі мама дотягла до 80 років. А все чому? Тому що ми п'ємо горілку, а мама не п'є нічого. Окрім води і молока. А вже скільки горілки Вася випив за тата, одному Всевишньому відомо. Якби не Вася, наш тато були б уже невідомо де. А так тільки вночі рогаті ввижаються. І для нас готові на все. Лежить Вася на матраці під вишнею і питає в тата: - Тату, ви мене дуже любите? - Дуже, - каже. -То пролізьте на вишеньку та нарвіть мені ягідок. Бо знизу ми всі обірвали. Тато хвилин двадцять лізли на вишню. І, вже добравшись до верхівки, разом із гіллякою та каструлькою полетіли на землю. Гепнули так, що з хребта диски повилітали. Вася аж позеленів від люті, проте вилаявся дипломатично: - Ви, тату, спочатку заповіт напишіть, а тоді летіть сторч головою. А іншого разу дивіться, куди падаєте. Бо якщо протараните мій живіт своїм дерев'яним протезом, то мій язик знайдуть аж на дротах високовольтних. - Прив'язуватися потрібно,…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"