Журнал Перець
ГУМОР І САТИРА

Журнал Перець 2019 №02 Сторінка 9

(Перчанскі макогончики, Страшне перо не в гусака)
Журнал Перець 2019 №02 Сторінка 9 - Перчанскі макогончики, Страшне перо не в гусака. ПЕРЕЦЬ. ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА № 2 2019 1 тпотихеньку, помаленьку привчають нас І І ЗМІ. До чого? А до таких речей, які нам І І чужими були. Ми ж за природою відсталі, уперті та консервативні. Тому треба нас привчати, так би мовити, глобалізувати. Поступово. Поетапно. До Хеловіна звикли? Звикли! А до пальмової олії? Освоїли! Імпорт нарощуємо! Минулого року тільки з Індонезії та Малайзіїїї завозили, а цього вже у Гондураса купуємо. Прогрес! Нещодавно слухав я по національному радіо інтерв'ю із вченим, який розповідав, що на кафедрі технології харчування Сумського аграрного університету розробляється надзвичайно перспективне їдло, а саме протеїнові батончики, до складу яких входить борошно із коників. Не тих коників, що їх на ковбасу... А інших коників - цвіркунів. Вже хтось на тій кафедрі їв їх. Казав той доцент, що у цвіркунах білків багато. Дуже цікава передача була! Революційний погляд на харчі! А що? Час навчитися тріскати комах. Вони ж розмножуються і ростуть незрівнянно скоріше, ніж це роблять сумські свині! І парникових газів не продуку- ’ ють, що благотворно вплине на стабілізацію кліМату на планеті. Це ж епохальний прогрес у тваринництві! А прибутки які можна отримувати колосальні! Замовляй у ЗМІ перебудову свідомості (он у В'єтнамі вже давно... та й корисно ж... білки... дешево...) і розгортай бізнес! Його можна так успішно розгорнути, що за сто років сало вже не заважатиме науково-технічному прогресу і залишиться тільки в епосі, а за двісті свиня поряд із мамонтом у музеї стоятиме! Бачу, бачу майбутнє... Бачу цвіркуноферми, жукокомбінати, му-хомельні комплекси, тарганопереробні підприємства... Чую, як там під велетенськими прозорими ковпаками дзижчать трильйони шестиногих об'єктів ентомології і бізнесу... І вивозиться звідти безперервним потоком цінне білкове борошно... І звично вже поглинають його двоногі мислячі об'єкти того ж бізнесу... Приверзеться ж таке... Олександр СТАХОВСЬКИЙ. а першому курсі інституту ми з товаришем винаймали кімнату в приватному будинку одинокої бабусі. Старенька була довірливою і мала добру вдачу. Вона нібито вірила в існування у домі нічного охоронця-домовичка. Називала його бара-башкою. Щоб привабити невидимого благодійника, залишала для нього на ніч на столі солодощі власного приготування: варення, джем, печиво. Вища математика, фізика, хімія, нарисна геометрія без нічних чаювань давалась студентам важкувато. На життєві потреби стипендії, звісно, ніколи не вистачало. Завжди голодні, ми інколи потайки долучалися до барабащиної частки. Бабуся, може, справді вірила,…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"