ЗМІ про перчан та "Перець" 16 Березня 2025
Радна Сахалтуєв: "Коли директору студії "Київнаукфільм" ми казали: "Доброго дня!" - він відповідав: "Добре"
Художник-постановник знаменитих мультфільмів «Лікар Айболіт» та «Острів скарбів» відзначає 55-річчя творчої діяльності
Мультиплікаційні фільми "Пригоди капітана Врунгеля", "Лікар Айболіт", "Острів скарбів", у роботі над якими брав участь Радна Сахалтуєв, досі із задоволенням дивляться і діти, і дорослі. Про те, як створювалися популярні мультфільми, Радна Пилипович розповів "ФАКТАМ".
— 55 років тому, 1961 року, після закінчення ВДІКу я отримав направлення на роботу до Києва, де незадовго до цього відкрилося відділення мультиплікації на студії «Київнаукфільм», — розповідає Радна Сахалтуєв. — Так як у столиці України фахівців у галузі мультиплікації не було, спочатку приїжджали співробітники «Союзмультфільму». На «Київнаукфільмі» я й познайомився з Давидом Черкаським. Щоправда, коли я прийшов, Додіка чомусь перевели у освітлювачі. Начальник цеху в них був чоловік із своєрідним почуттям гумору. Зазвичай він кликав Черкаського і питав: «Додіку, ну скажи, як я до тебе ставлюся?» Давид відповів: Дуже добре. Після цього був якийсь «сюрприз». Начальник то просив Додіка сходити до магазину за пачкою «Біломора», причому грошей не давав, то поїхати у відрядження на клейовий завод, де стояв страшний запах.
Взагалі особи на кіностудії працювали колоритні. Наприклад, директор Григорій Олександров у минулому був фронтовим кінооператором і прославився тим, що тричі знімав Героя Радянського Союзу, знаменитого льотчика Покришкіна, який дуже не любив фотографуватися. Єдиний, кому Покришкін довіряв це робити, був Григорій Семенович. Директор мав славу людиною суворої вдачі. Коли йому казали: «Доброго дня, Григорію Семеновичу!» — відповів: Добре. А ще дуже любило свіже повітря. Збираючи у себе в кабінеті худраду, будь-якої пори року відкривав вікна. Взимку на цих зборах ми щулялися від холоду. Не дивно, коли постало питання про переїзд студії в окрему будівлю, він обрав не проспект Перемоги, а Лісовий масив, де 1965 року був суцільний ліс.
— Першим мультфільмом у вашій творчості став «Таємниця чорного короля».
— 1963 року його було створено на замовлення пожежного відомства. На студію приїжджали полковники, дуже милі люди. Щоправда, невдовзі одного з них звільнили. У 1960-х роках в університетській бібліотеці сталася пожежа. Під час її гасіння багато книг залили водою. Здається, через це полковника і зняли. Ми з Додіком, до речі, під час зйомок теж їздили до пожежників у їхньому депо на вулиці Тарасівській. Житлові приміщення перебували на другому поверсі, і в разі тривоги пожежні трубою скочувалися вниз — прямо до машин. Звичайно, і ми з Черкаським не відмовили собі в задоволенні з'їхати трубою.
— А чим запам'яталися зйомки мультсеріалу «Пригоди капітана Врунгеля»?
— На зйомках перших трьох серій мене не було. Їх робила гарна художниця, випускниця ВДІКу Ніна Гусь. А потім я прийшов як помічник і співставник. Ролі у мультфільмі озвучували чудові артисти Зіновій Гердт, Женя Паперний, Жора Кішко.
— На жаль, нещодавно пішов із життя автор музики до фільму Георгій Фіртич.
— Додік мені одразу зателефонував. Сумно. Жора був композитор геніальний і людина приємна. На зйомки він приїжджав із дружиною та мамою. Завжди ходив у піджаку. Навіть у сильну спеку.
— Чим запам'яталося вам спілкування із Зіновієм Гердтом?
— Приїжджаючи на студію, Зиновій Юхимович озвучував одразу картин п'ять-шість. Він був досвідчений актор, майстер. Але я з ним спілкувався мало, більше Черкаський. Додік і з Сенею Фарадою свого часу дуже потоваришував.
— Якось Давид Янович розповідав мені, як поїхав до Фаради до Москви відзначати Новий рік. Посиділи за столом, потім вирушили кудись. Надворі тридцятиградусний мороз, а Черкаський у легких туфельках. Тільки коли випили, стало тепло.
— Додік любить модне, піжонисте, інше не носить (посміхається).
— Мультфільми, у створенні яких ви брали участь, сповнені пригод. А під час зйомок траплялися якісь події?
— Коли працювали над «Лікарем Айболітом», зі знімальної зникли кілька готових фігурок героїв. Хтось зайшов у обідню перерву і, мабуть, узяв для дитини. Довелося все відновлювати, а це складно. Перед здаванням картин ми працювали практично цілодобово. Гонка божевільна! І ночувати у студії часто доводилося. Ні субот, ні неділь. Але згадуються й веселі історії. Наприклад, у нас на студії був стіл замовлень. У день получки там все кипіло. Якось з'явилися у продажу яйця, і Додік купив два лотки — шість десятків. А мешкав він тоді на Втішному — везти не близьке світло. Та й не було коли. Лежали ці яйця на студії майже тиждень. Додіка всі запитують: "Коли ти яйця відвезеш?" Він відповідає, мовляв, сьогодні-завтра, часу все немає. І ось у п'ятницю Давид узяв лотки з яйцями та поїхав додому. А в понеділок знову з'явився з ними на роботі, бо, мабуть, до дому не доїхав. І знову ці яйця лежали на студії. Жінки казали: «Додіку, треба відвезти яйця додому, треба відвезти…»
— Чим ця історія закінчилася?
— Довелося попросити асистента, щоб відвіз Додікові лотки додому і віддав татові й мамі.
- Давид Янович - людина-свято. Вдова Олександра Татарського Аліна розповідала, як її чоловік вирішив показати Черкаському дачу, що будувалася в Підмосков'ї. Давид Янович, як завжди, елегантно одягнений, незважаючи на мороз на вулиці: легке пальто, шарф, гостроносі черевички. Татарський каже: «Давиде, а давайте скажемо робітникам, що ви прем'єр-міністр Ізраїлю». Черкаський погодився. Робітники потім місяць обговорювали: мовляв, яка важлива людина Татарська — перші особи держав їздять до неї у гості. Приїхавши до Татарського через рік, Черкаський запитав: «У тебе ті самі хлопчики працюють? Щоб знати: я досі прем'єр-міністр чи як?»
- Додік вражаюче виглядає - це правда. А Саша Татарський був великим аматором розіграшів. У свій час він працював з нами. Якось розповів мені цікаву історію, як, будучи в Парижі, вирішив подивитися пам'ятник Родену. Приїхав, а монумент оточила арабська родина. Стоять випещені, у білому одязі… Глава сімейства дивився-дивився, а потім витяг записну книжку і став щось записувати чи замальовувати. "Мені так цікаво було, що він робить, - розповідав Сашко, - що я тихо підійшов до нього і заглянув через плече". Виявилося, він… переписував дати народження та смерті Родена.
- Герої ваших знаменитих мультфільмів нічого не бояться. А вам у житті доводилося мати справу з небезпеками?
— У дитинстві я жив у Улан-Уді. Взимку всі діти вулицями по втоптаному снігу їздили на ковзанах, які прив'язували до валянок. Так і до школи добиралися. Вона знаходилася на височини, тому до школи їхали в гору, а повертаючись, спускалися з цієї гірки. Досить часто діти потрапляли під колеса автомобілів та гинули. І ось у третьому класі я також потрапив під машину. Ми з друзями каталися на саморобних санчатах, вискочили на проїжджу частину — і просто під машину. Я вдарився об колесо, зламав ключицю, місяці зо два лежав удома…
— А мандрували багато?
— 1989 року з групою художників їздив до Польщі. А 1995 року літав із Додіком у Кельн на Різдво. Наділи пуховики, що увійшли в нас у моду. У Німеччині на той час тепло було, тому виглядали ми в них дикувато. І ось у німецькому аеропорту проходимо повз стюардес британських авіаліній. Вони такі елегантні — у капелюшках, темно-синіх коротеньких пальтишках… Дуже гарні дівчата. І тут ми, як два опудала, у своїх пуховиках йдемо повз. Пройшовши, почули ззаду сміх. Три дні ми знаходилися в Кельні. Потім ще добу провели у селі поряд із аеропортом, бо запізнилися на літак. Вразило, як там чисто. А коли вже поверталися до аеропорту і було оголошено посадку на київський рейс, побачили людей, одягнених так само, як і ми. Рідні люди…
— Знали б британські стюардеси, які геніальні люди у цих пуховиках! До речі, якось ви відчуваєте свою популярність?
- Яка популярність? Я вас прошу. Я настільки злився з довкіллям, що мене ніхто не помічає. Звичайний пенсіонер. Мені 80 років. Я як людина-невидимка. І для мене це, слід сказати, дуже зручно. Живу – і це вже добре. Що ще треба?
— З Давидом Черкаським часто бачитеся?
— Передзвонюємося практично щодня. Іноді заходжу до нього. Від мене до нього 15 хвилин ходу. Але якщо Додік до мене прямує, виходить довше. Він ходить неквапливо.
— Який мультфільм любите час від часу переглядати?
— Щиро кажучи, дивитися мультфільми я взагалі не люблю. Мені подобається сам процес виробництва.
— Про що мрієте сьогодні?
— Щоб усе було гаразд у дітей та онуків.
30 березня 2016, джерело
