Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 2022 №22 Сторінка 12

/ Журнал Перець /Архів / Рік 2022 / № 22 / Сторінка № 12
Журнал Перець 2022 №22 Сторінка 12. М НуЛ*** Пі а. к іГ 21і (Розмальований анекдот) ' Універсальні дімі Нарешті підійшла та щаслива пора, коли Петрусь Дубовенко вирвався з медінституту (куди його запроторили впливові батьки, бо краще вже сюди, ніж в ПТУ) на волю. Ну, не зовсім на волю, бо ще ж потрібно інтернатуру пройти, «кроки» там всілякі поздавати, але це ж набагато краще, ніж ходити на пари. А пари ці, ой які були нудні і не зрозумілі для студента Дубовенка. Бо ж на тих парах ті всякі: хімія, біологія, анатомія зі своїми формулами, термінами, будовами, завжди випадали з його голови, як тільки їх туди не запихали. А найбільше всього Петрусь ненавидів, оту кляту латинь. Він ніяк не міг второпати на холеру її вчити, якщо вона давним-давно вже здохла. «Ні, ну хіба не можна було назвати всі ліки нормальною людською мовою? Наприклад: «від голови», «від серця», «від шлунка» і т.д., і все всім зрозуміло, і не потрібно ламати ні голови, ні язика», - розмірковував собі Дубовенко на парах. І якби не батькові «вкладення» в залікову книжку, то Петрусь не те що не закінчив би медінститут, а навіть до нього і не вступив би. Але що вже зроблено, те зроблено, і за допомогою батькової протекції він на даний час інтерн у районній поліклініці. Правда, практикує не сам, а стажується в терапевта з досвідом Олени Степанівни. У кабінеті терапевта Петро сидів за своїм столом і заповнював «історію хвороби» під наглядом Олени Степанівни. А вона тим часом розмовляла з кимось по телефону: «... Та ти що? А людей багато? Тоді займи мені чергу, я за п’ять хвилин буду», поклала слухавку лікарка і схопила свою сумочку. І вже в дверях кинула Дубовенку: «Петрику, я відлучуся на деякий час, а ти, якщо буде пацієнт, то скажеш, щоб трішки зачекав. Хоча в п’ятницю їх зазвичай після обіду не буває..., а сьогодні п’ят-ни-ця», розділила на склади день Олена Степанівна, зачиняючи за собою двері. Ага, зараз! А ось на зло ці самі двері відчинилися рівно через дві хвилини, і до кабінету увійшов чоловік, тримаючись рукою за голову. - Пане лікарю, можна до вас? - простогнав пацієнт. І тут було Совість розкрила рота, щоб сказати: «Та ні, я не лікар, я інтерн. Зачекайте хвилинку, лікар зараз прийде». Але Пиха штовхнула Совість у бік і заявила: «Заткни пельку, гуманітарка! Як не лікар? Так інтерн. Але це майже без п’ятнадцяти хвилин лікар, це вважай табличка терапевт» від кабінету вже в руках. З золотими буквами! Зрозуміло?» а Петрику... Ні-ні, Петру Івановичу, шепнула на вухо «Пересядь за стіл лікаря!». Петрик... перепрошую, Петро Іванович, звісно, як і веліла Пиха, з пафосом переметнувся за стіл лікаря. - Я вас слухаю, - надівши розумну маску на Дубовенкове лице, запропонувавши присісти на кушетку, звернувся він до пацієнта. Дуже болить голова, пане лікарю. потираючи скроні, відповів чоловік. - Напередодні алкоголю не вживали? -запитав Петро Іванович, згадавши від чого зазвичай болить голова в нього. - Ні-ні, лікарю,я взагалі не вживаю. Віра, знаєте, не дозволяє. Дуже сердиться, і навіть не хоче зі мною розмовляти, якщо вип’ю. - А яку віру ви сповідуєте? - запитав Дубовенко, підозрюючи в пацієнта психічний розлад. - Своїй коханій Віроньці, вона в мене єдина з тих пір, як ми побралися... але, лікарю, може залишимо в спокої мою дружину, бо дуже болить голова? -…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"