Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1928 №18 Сторінка 4

Журнал Перець 1928 №18 Сторінка 4. ПРИЛУКА ВСЕ ГАРАЗД (Від нашого роз'їзного кореспондента) 1 И на весну посади мя отець в Переяславли передь бративю, и ходимомь за Супой, и едучи кь Прилуку городу, и сретоша ньі внезапу половечвскме князи 8 тьі-СЯЩ’Ь". Це так колись, ще за часів князя Володимира Мо-номаха, їздилося людям до міста Прилуки. Не встиг, бачте, Володимир Мономах зі своєї князівської резиденції Переяславу (а тепер райцентр!) виїхати, щоб подорожувати до Прилуки, як тут .сретоша внезапу по-ловечвскьіе князи", та ще аж ,8 тьісящь*. Цілком инше спостерігаємо ми за наших часів. їдеш, скажімо, ти з Харкова до Прилуки і за всю твою подорож жодний половецький князь тобі не зустрінеться, який би міг зіпсувати тобі твій мандрівницький настрій. Що найне-приємнішого з тобою може трапитися підчас цієї подорожі, так це те, що на перегоні Решетилівка-Сагайдак, де потяг іде тихо, у тебе можуть свиснути* твоє пальто. Але що значить якесь там бобрикове пальто в порівнянні з 8000 половецьких князів? Дрібниця! Та ще в той час, коли в прилуцькому робкоопі можна купити нове пальто. Нас в літературну подорож до Прилуки виїхало шість чоловіка письменників: два Андрії (Андрій Головко. Андрій Панів), два Василі (Василь Минко, Василь Мисик), один Сергій, він же Сергій Володимирович Пилипенко і я. Антоша Ко, що маю за велику честь бути вашим роз'їзним кореспондентом. Половецьких князів, як ми ввесь час не пильнували, бачити нам від Харкова до Прилуки не довелося, а що-до бобрикового пальта, що на перегоні Решетилівка-Сагайдак... так це ж дрібниця. II Як тільки потяг, що ми ним їхали, потрапив на територію Прилуцької округи, вашому кореспондентові попід його кореспонденським носом війнуло пахощами м'яти. На Гребінці м'ятою запахло дужче, на Пирятині ще дужче, а коли стали наближатися до Прилуки, там так запахло м'ятою, що ваш кореспондент почав чхати. Бажаючи перевірити свої нюхові здібності на чужому носі, ваш кореспондент запитав письменника С. Пилипенка: Сергію Володимировичу! Ну? Чи й вам пахне м'ятою?.. Умгу... Та ваш кореспондент не задовольнився з Пили-пенкового .умгу" і звернувся з аналогічним запитанням до решти товаришів письменників, тоб-то до двох Андріїв, і до двох Василів. Чи й вам, товариші Андрії та Василі, попахує м'ятою? Не попахує, відповіли мені обидва Андрії й обидва Василі разом, а таки добре пахне... І заходилися навпереміжку чхати. А потім, де ми в Прилуці не були, всюди нас переслідували пахощі м'яти. В окрпарткомі, в окрвиконкомі, в окрпрофраді, в редакції газети Правда Прилуччини", в музеї, в книгарні ДВУ, в готелі Ленінград", в їдальні, в залях педтехнікуму, на вулицях всюди пахне м'ятою. Навіть у кабінетах найвідповідальніших робітників, що стоять на чолі цілої Прилуччини, і там пахне м'ятою. Ми всі пахали це запашне повітря пахали, дивувались цької диковини дивувались, кінець-кінцем, на розмові окрпарткому, запитали його: А чому, товаришу секретаре, у вас в Прилуці так м'ятою? з цієї прилу- з секретарем сильно пахне Тому, відповів нам секретар окрпарткому, що на Прилуччині росте понад 3 тисячі десятин м'яти, а в самій Прилуці є завод, де з м'яти виробляють м'ятне масло. Тоді тільки ми зрозуміли, чого Прилука пахне м'ятою. III Першого ж дня прилучани повезли нас до Густивсьгого манастиря, що являє собою пам'ятку української старовини. І ні на березі річки Удаю, що ми її переїжджали, ні по дорозі до манастиря (сім кілометрів), ні в самому манастирі, ніде не трапилося нам бачити половецьких князів. Густинському манасгиреві буде вже…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"