Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1928 №06 Сторінка 5

Журнал Перець 1928 №06 Сторінка 5. РЕЗУЛЬТАТИ КОНКУРСУ № 1 ЖЮРІ КОНКУРСУ ПРЕМІЮВАЛО ТАКІ ТВОРИ: Перша премія 50 крб. СТРАШНА ТРАГЕДІЯ Частина 1 Опівдні на цвинтар прийшла людина з синім носом і з такою розгубленою фізіономією, що її можна було вважати за воскреслого мерця. Була тиша. Рудий собака вештався біля хрестів і обнюхував могили. Людина відрахувала від кам'яного пам'ятника чотири кроки, зарисовала лопатою невеличкий квадрат і почала копати землю. Собака ліниво стежив за цією роботою. Людина розсердилась. Вона схопила грудку сухої землі і шпурнула "її в облізлого собаку. Собака скавучав. Потім, шкутильгаючи відбіг до паркану. І нарешті зник. Людина копала дужче. Вона витирала з обличчя піт, сильно сякала носа в кулак і виміряла лопатою глибину викопаної ями В цей час на цвинтарі з'явився хлопчина з кошиком. Хлопчина йшов додому. Він побачив незнайомого, що копав землю і злякано крикнув: Хто ти? Людина замахнулася лопатою й закричала: Іди геть, стервець. Хлопчина пискнув і втік. Вулицею мчав трамвай. Хлопчина схопив за ковбасу і помчав разом з вагоном'у безмежні простори. Доїхав до рогу. Зіскочив. Розбив морду. Забіг в аптеку і попросив позволити поговорити телефоном. Ало? Розшук? Говорить Альошка Гвоздь. На цвинтарі якийсь ферт копає могилу. Швидше їдьте, а то він усіх небіжчиків повикопує. Дроти гуділи. Автомобілі вили. Дощ падав. Через годину на цвинтар приїхали агенти Каррозшуку. Вони побачили сліди свіжо-закопаної могили і коробку з цигарок Пушка". Людини там уже не було. Вона щезла. Питання: Хто була ця людина? Куди вона щезла? Чого вона тут копала? Частина 2 Людину шукали далі. Альошка Гвоздь старався. Він винюхував сліди. Він шукав злочинця. Але все було вкрите безпросвітньою темрявою. Частина З ЗАПИСКИ СОБАКИ Нудно... Кобель Сірко розпутничає з базарною сукою, а я страждаю. Завіщо? На майдані, де я познайомився торік з Сірком, стоїть розвалений будинок, що його недавно збудували за останнім словом техніки. Тепер у нього собачий притулок. Безпритульні кобелі і бездомні суки ночують у цій трущобі. Щоденно повз цей будинок ходить людина з синім носом. Щоденно я її бачу. А сьогодні зустрів я її на цвинтарі. Вона копала якусь яму і вдарила мене в бік сухою глиною. Завіщо? Частина 4 Другого дня гицель спіймав собаку. Він привіз його на утильзавод і здер шкіру. Собака здох. Останні нитки, що виявляли злочинця увірвались. Місто хвилювалось. Натовпи людей збирались на вулицях. Базар роздмухував кадило. Називали прізвища відомих злочинців. Вимагали негайних заходів. Біля насипу вартували агенти. Частина 5 До розшуку прийшла людина з синім носом і запитала: Ви мене шукаєте? Співробітники здивувались і відповіли: Шукаємо. Для чого? З приводу могили. Якої могили? Що на цвинтарі. ... Через п'ять хвилин вияснено і точно встановлено, що людина з синім носом має право копати на цвинтарі ями. Вона працює водопроводним майстром. М. Мішковський Харків, Сирохінська вул., ЗО. Друга премія 55 крб. ЯК СТУДЕНТ ПРИХОДЬКО ПОДОЛАВ ПРИКРОСТІ життя 8 грудня 1927 року Мій любий друже, мій коханий ПетрусюІ Нарешті мрія моя здійснилась і почуваю я себе зараз багацько краще, я певен в цьому, ніж сам завмаг Яків Олексіевич. Я бачу, що ти посміхаєшся і з сумнівом хитаєш головою- Я звідсіль бачу твою посмішку, яка говорить: Хіба хто може в світі себе краще почувати, ніж сам зав- магу Яків Олексіевич..." Так, друже. Коли так, то ти помиляєшся. Є такий один і цей один я: твій справжній і щирий приятель та товариш по праці в магазині та склепі, а теперь самий щасливий студент медичного інституту. Так. Моя мрія здійснилась. Я студент. Яке щастя! Ти уявляєш собі: цілком свідоме життя; праця, невтомна праця на користь собі й всього Союзу. Гризи граніт та й більш нічого. Хочу тоді, друже, розказати про своє життя та працю тут, а ти там, кому слід... На заздрість ворогам. Живу я, перш за все, хоч і далеченько від вузу, вісім кілометрів (але ж не верст, а кілометрів), в трьохповерховому будинку. На третім таки поверсі маю кімнату, а не так. як ви там у себе. Звикли, вибач, як свині міститься у одноповерховому будинку та й ще частенько без дерев'яної підлоги, а у мене під паркет. Правда, помешкання холоднувате (поки нема печи), зате працювати дуже гарно. Не заснеш за роботою, не розварить тебе. З вікон краєвид чудесний і злодії не залізуть, бо ж третій поверх. Зате тихо, як у вусі. Ніхто не перешкоджає працювати, бо перші два поверхи трохи розруйновані, то там тимчасово ніхто не живе. І гаразд. Воно краще, бач, як ніхто не заважає. Є, милий друже, у моєму житті маленька хиба. Дуже, врешті, дрібна. Я не встигаю двічі на добу ходити до вузу і мені доводиться багацько дечого вивчати вдома на самоті, а не в лабораторії. Але це має й гарні наслідки. Оце послухай. Треба мені було кістяка людського Хоч з ока вийми а треба. Ну, я й того... На старий цвинтар, і в наслідок усього маю чудесний кістяк. Можна було б обійтись і без цього. Є ж вони в лабораторії. Сів в трамвай, та й поїхав до неї. Але я за фізкультуру. Терпіти не можу оцих трамваїв: задуха, сісти нема де та й застудитися легко в вагоні. Ну й ходиш пішки здоров'я ради, дивлячись частенько з жахом, як міські діти, ці зів'ялі квіти, замість бадьорого підтюпця по вулиці попричеплюються до вагона та й їдуть зайцями, ризикуючи на кожнім кроці впасти та вбитись. Схуд я трохи, любий друже. Та й не диво. Праці, праці багато Але я дуже гарно почуваю себе. Не думай чого негарного. Частенько згадую я тебе й жалкую, що нема тебе тут. Живеш ти напівсвідомим життям і не віллєш краплини своєї праці, праці св домого освіченого громадянина в життя свойого брата. А праці непочатий край. Скільки темряви навколо, мій любий Петре. Яку страшенно огидну спадщину дістали ми. Але не думаю я складати зброї... Скажи, голубе, чи Килина Петровна й зараз годує тебе тим чудесним борщем та незрівняними варениками, чи ні... Але це між іншим. Так я й кажу... Зброю не кину. Ні... Іду я цими днями від вузу додому. Потихеньку. Засунувши руки в кишені, бо ж кінець листопада. Так. І на пустику, всього кілометрів з чотири до домівки, вбачаю таку картинку: якась несвідома червонопика особа…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"