Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1930 №16-17 Сторінка 4

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1930 / № 16-17 / Сторінка № 4
Журнал Перець 1930 №16-17 Сторінка 4. НА ВАРТІ РОБІТНИЧО-СЕЛЯНСЬКИХ СВЯТИХ Видавництво Український Робітник" видало книгу класовий склад святих православної церкви". Не говорячи вже про занадто марксистську" назву цієї книжки, ми б хотіли зробити авторам О. та Ю. Томенкам декілька зауважень збоку самого змісту. Перш за все, автори дуже сумують, о православна церква не канонізувала Нила Сорського. Ось що вони пишуть з цього приводу (стор. 111). ами тягли у рай ідеолога 11 II В той же час, як з такими трудно самодержавія і церковного землеволодіння, жила людина справді добронравного життя Нил Сорський. Але біда його була в тому, що він виступив, як рішучий супротивник Иосифа Во-лоцького. Він енергійно виступив проти церковного землеволодіння, він не без підстав бачив у багатстві основну причину розпусного життя монахів. Але церква ніколи не прощає тим, хто виступає проти її прибутків і багатств. Тому вона ні разу за кілька сот років і не подумала про те, щоб причислити Нила Сорського до лику святих. І лише з другої половини XIX сторіччя йому почали в його манастирі (зрозуміло, з яких міркувань) співати молебні, як святому, і то без окремої санкції вищої духовної влади. II Який жах: з усіх боків преподобну людину і не причислили до лику святих! Недарма ж вищенаведений уривочок і називається: II Сумна історія Нила Сорського І далі (на сторінці 113), розповівши про бешкетування та чрево-угодіє" монахів, автори додають: Але чи всі монахи були такі? Ззісно, були й винятки, але мало. Це були од II ельники, скітники, трудники, що харчувалися трудами рук своїх", осуждали зразком усього свого життя стяжання, як отруту смертоносну". Такі були, але святих із їхнього оточення канонізовано дуже й дуже мало". Шкода, дуже шкода! Ну, а наприкінці книжки автори прямо волосся на собі висмикують: до того обурюються з несправедливости нашої церкви. Ви подумайте тільки: Жодного святого з робітничої кляси (Ця фраза у змістові навіть має знак оклику). Або ж (стор. 118). Ну, а як же із святими з селян? Чи є такі? Є. Всього одного святого із селян ми знаємо. 11 Рятуйте: церква не повернулася лицем до того уявіть собі! тільки одного селянина!!! Вельмишановні автори, ми добре знаємо, класовий склад святих" при цьому сумуєте, кода... не Нила Сорського, звичайно, а села і висунула на свя- що ви хочете показати виключно з антирелігійною метою, але ви так о продивляючись вашу книжку, мимоволі стає радянського читача. II II Сергій Ч. МОЄ ОПОВІДАННЯ ОНУКОВІ Тай було у матері три сини" II. Тичина За п'ятьдесят років я буду старим дідом. І в мене буде онук (принаймні, повинен бути). Я уявляю собі зараз свого онука. Маленьке, міцне, рожеве хлоп'я, ім'я його, певно, Змагання. Він буде бадьорим, веселим хлопчиком, інакшим він бути не може. А я дідом. Люди за п ятьдесят років стають дідами, і я стану таким же дідом, яким був і мій дід. Між нами все ж буде різниця. Мій дід воював за веру, царя и отечество" з турками і він мені малому розповідав про те, як турки летіли, як чурки, а руські і без голови стояли". А я в свою чергу запитував діда: Якщо місяць зроблений з масла, то чому його не з'їдять миші вночі, коли всі люди сплять? З турками я не воював, царя и отечества" змила хвиля революції тоді, коли я ще сидів під столом і давив пальцями тарганів. Тоді я думав, що хліб росте печеними буханками в полі і його звідти наш вуличний булошник Вагран Карапетьян привозить до своєї крамниці. Мій дід помер на іменинах моєї матери. Він випив не вміру малоросійської запєканки" в яку, як потім виявилося, хтось підлив касторки, щоб потішитись над старим. Дідів шлунок не витримав цього місива і він помер від розстройства шлунку. Я ж не п’ю і вмирати від перепою не думаю. Зараз я працюю на заводі, ударник. І ось я за п'ятьдесят років дід. І в мене онук. Він під столом не буде сидіти і не давитиме тарганів, а буде читати якусь хорошу книжку, яка йому пояснить нехарчове призначення місяця. Після читання онук мій, що не буде винятком із загального числа онуків, пристане до мене, щоб я йому розповів що. Потреба слухати своїх дідів у онуків органічна. Вона вкладена в юнацьку природу й існуватиме, поки існуватимуть діди й онуки. І я, подумавши трохи і згадавши свою молодість, розповім йому ось що: За часів великого змагання, коли країна вимагала багато вугілля, заліза, чавуну для будування нового життя, жила собі стара мати. І було в неї три сини. Жила стара мати в селі Голодаївці. Звалося це село так, бо за часів царя Гороха цьому селу на весну не вистачало хліба і розходився народ з того села на заробітки за чужим хлібом, бо свого вже не було. Так і пішли два сини від матері. Один пішов у шахту, другий на завод, а третій з матір'ю зостався в Голодаївці. Так і працювали вони, один на селі, другий на заводі, а третій у шахті. Трудно було голодаївцям на своїх клаптиках хлібом себе забезпечити і державі дати. Знову його не вистарчало. І вирішили вони з'єднатися до колективу. Знищили межі на землі своїй і стали працювати на спільній. А тут ще одна біда в голодаївців. Мало було в них тягла. Конячки миршаві, ребра шкіру рвуть від харчів поганих. Бо й худобі навесні корму не вистачало. Солом’яні покрівлі здіймали, на січку різали і тим годували. Здихала худоба від цього корму і сохла. Не можна на наших шкапах, вирішили голодаївці, треба трактора на допомогу. І послали вони першого материного сина до міста за трактором. Приїхав син з Голодаївки до міста, на завод і сказав там: Дайте…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"