Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1930 №16-17 Сторінка 2

Журнал Перець 1930 №16-17 Сторінка 2. Мал. В. Гольмана НЕТЕРМІНОВА СПРАВА Візник: Сідайте, громадяне, живо домчу! Він: Можеш не поспішати: я на посаду їду ПРО ЕНТУЗІЯЗМ, ПРОЦЕНТИ Й ЗАРУБНУ МАШИНУ Зранку у шахткомі хлопці. Свої й чужі, з усякими дрібними, безглуздими й заплутаними справами. Репетували якісь жінки. Лаявся чомусь старий вибійник. Т. Гуменко, як завжди, акуратно розклав свої папірці, гостро застругав олівці чорний, синій, хемічний, навіть роз-лінував цілу сторінку. Але працювати йому сьогодні ніяк не вдавалось. Спочатку заважали новаки. Оті, з наймитів, що їх на-присилали звідусіль на Гуменкову голову. Вони скаржились. На їдальню. На холоднечу в касарні. На те, що не видають чомусь зарплати. Що немаз мила... Це рвацтво, сказав Гуменко. Рвацтво й несвідомість. Сором, хлопці. Ентузіазму вам бракує. От, почитайте газетку. Тут про ентузіязм добре сказано. Але хлопці вперто доводили, що ентузіязм у них є, немає тільки гарячої їжі й знову таки мила. Потім ледве Гуменко збувся настирливих новаків, лавою насунули ударники. Вони теж скаржились на безгосподарність, на безладдя, хто-зна на що. Теж вимагали тільки не мила, а вогонеток. Гуменкові нарешті увірвався терпець. Завтра, завтра приходьте, хлопці, сказав він, трохи роздратовано. Сьогодні, бачте, ніколи. Сьогодні в мене відповідальна робота звіт і взагалі... Хлопці ще погомоніли, але Гуменко дивився так суворо, паперу на столі було так багато, що вони один по одному замовкли й зникли. Здихався, сказав Гуменко, обережно розкладаючи зім’яті папірці. -Тиняються тут! Тільки людей од справи одривають. Зачиняй двері, Федченку. Тепер, Федченку, як хто прийде гони, й ніяких. Мені працювати треба... Вони вже й так розбігаються, похмуро сказав Фед-ченко, культробітник. Розбігаються? докірливо зупинив його Гуменко. Завжди ти так висловлюєшся, Федченку. Це зветься не розбігаються , а плинність робочої сили . От тут у мене є проценти. У мене все є. И потім ти кажеш розбігаються. Чому ж я не розбігаюсь? Чому я сижу на місці й працюю, як скажений, без ніякого мила? Без ніяких вагонеток! Не знаю, сказав Федченко. Тільки я б на твойому місці не сидів. Ій-бо! Спустився б хоч у шахту. Ти коли був у шахті востаннє? Мені не треба, сказав Гуменко. У мене тут усе чи сто позаписувано. Я й так знаю, що й як. Крім того абсолютно немає часу. Та ти й сам бачиш. Дихнути неможна. Бачу, сказав Федченко, якось двозначно. індиферентний він якийсь, цей Федченко, подумав Гуменко. Ентузіязму йому бракує... Він знову поринув у свої папери. Стрункі шереги росли, вишикувались чорні, червоні, сині... Чуєш, Федченку, не витримав Гуменко, схвильований. У нас на шахті, виходить, 1О7 о охоплено ударництвом. Пляна перевиконано майже втричі. Виходить, що в нас шахта зразкова. А ти бузиш... 1О7 о? спитав Федченко. Щось, здається, забагато... От шкідницька душа, майже у голос подумав Гуменко.- Як досягнення, так він завжди: забагато. Федченко мовчки перегортав папери. Я, Федченку, думаю надіслати телеграму-блискавку, сказав Гуменко бадьоро. Хай усі знають. І в газетах надрукують. Я... Нема в нас стільки, вперто настоював Федченко. Це ти папірці поплутав. Гуменко схопив телефонну рурку. Добре, я в адміністрації спитаю, якщо не віриш. Борисе Павловичу, ви? От, скажіть мені, будь ла ревірити треба. Як... Як ви кажете?.. Роздратований Гуменко кинув рурку й шпурну лівку старанно розлініюваного аркуша. Завжди в нас так, з цими ударниками. Як у шахткомі так їх повний шахтком! Як людині го рочити так їх знову вистачить! А як до висновків, так тут, кажуть, 27 о та й з тих половина паперові... Федченку, чи нема у тебе паперу? Я вже увесь витратив! З почуттям даремно скривдженої людини, Гуменко заходився біля нового аркуша. Вже він заглибився цілком у свою роботу, знову зачорніли на аркуші стрункі шереги, але... тут т. Гуменко усвідомив, що вже мабуть хвилин із п’ять стоїть над ним якийсь чолов’яга й уперто бубонить про щось своє. Здається про якусь жінку. Мабуть, родичка... Гуменко незадоволено поморщився: ані хвилини тобі спокою .. Т. Гуменко! Не заважай! Бачиш працюю... Викинули ж її! Розумієш, яке ж це безглуздя? Одну засипали вже з півроку тому. Тепер другу викидають... На біржу? спитав Гуменко, пильно перечитуючи останню сторінку. Та ні! Просто викинули, на смітник. А вона ж працюватиме, т. Гуменко. Ще й як... Хай до Охматдиту звернеться, байдуже одказав Гуменко, старанно загострюючи олівця. Та що ти, Гуменку? Який тут Охмадит? Ну до собезу. До лікаря. До попа. Мене це не обходить. В неї ж профспілкового квитка немає? Не кажи, я й так знаю, що нема. Страхової теж нема? Н-не знаю... здивовано сказав чолов’яга. Здається, немає. Та й навіщо їй? Хіба вона... Немає?.. Сказав Гуменко суворо. Квитка немає, працювати не хоче, ще й скаржиться. Ні, товаришу, нам таких не треба. В нас темпи. В нас ентузіязм! А ти за якусь бабу розпинаєшся. Щей певно буржуазного походження!.. Чолов’яга розкрив був рота, але Гуменко зупинив його владним рухом синього олівця. І взагалі, я вже казав тобі не заважай. В мене відповідальна робота! В мене проценти! А ти тут із бабою... 2 Коли тобі зарубна машина - баба, та ще й буржуазна, не витримав тут і шахтар тоді... Тоді ти сам бюрократ! Товаришу Федченку, допоможи хоч ти... Вони пішли, й шахтар так грюкнув дверима, що всі папірці не Гуменковому сталі заворушились. Зарубна машина? сказав Гуменко, гірко звертаючись до своїх відсотків. Так! Приходить так кожен, сперечається, лається. Сам не знає, чого йому треба. Аби базікати. А в мене знову всі проценти перевиконання пляну, або це в мене така температура. Хто його тепер розбере? Чуєш, Федченку... Але Федченка вже не було в хаті. Треба рурку з телефони зняти, щоб не заважали, вирішив Гуменко. А про Федченка неодмінно поставлю питання на першому ж засіданні. Бо явно ворожий елемент... И, важко зідхнувши, т. Гуменко з ентузіязмом заглибився у свою важку самовіддану роботу. Гелія Грач НАСІННЯ В колгоспі ім. Щіденка" (Півн. Кавказ Большінка) завзята адміністрація зібрала 100 пудів насіння, що залишилось від засіву й вирішила його використати на олію, для того, що було чим мастити робітникам кашу. Щоб насіння було ціле, його тримали в коморі під замком. Баби-колгоспниці були з цього незадоволені. Це ж неможливо... Необхідно роздати насіння людям... Безперечно, а як же інакше... Насіння, це тільки для того, щоб у святкові дні лускати .. воно якось веселіше з ним! Цілком так, бабоньки. Коли нема чого робити, набереш його у хвартух хунтів з два і не здихаєшся від нього проклятого, поки все до щенту не вилущиш. Річ хоч і причеплива, але смачна, та ще й сум твій розганяє, а його під замок. Невірно... Цілком правду, громадяночки, говорите, підійшов до них кол-госпник-куркульський підлабузник, без насіння нам і…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"