Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1947 №20 Сторінка 4

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1947 / № 20 / Сторінка № 4
Журнал Перець 1947 №20 Сторінка 4. Я ніколи не бачив переможних салютів Москви. Але я бачив відблиски цих салютів на мужніх обличчях простих французьких людей. І в радісний день тридцятих роковин Великого Жовтня я не можу не згадати про це. В березні 1944 року я й лейтенант Васильєв утекли з німецького табору «Шталаг» № 12 у Лотарінгії. Двадцять вісім днів ми йшли лісами, харчуючись дикою цибулею. Перша людина, яку ми зустріли, був французький робітник. Він гостинно запросив нас до себе й почастував склянкою чорної кави з хлібом. Потім він привів чоловіка в шкірянці. Під шкірянкою виднілися пістолет і сумка з залізничними ключами. Чоловік розмовляв російською мовою. Він сказав нам: Здраствуігге! Ви мене не бійтесь. Я справжній росіянин. І цей француз наша людина. Житиме в нього в сараї на горищі. Француз привів нас на горище, сказав по-російськи: «Здраствуйте» й пішов. Ми залишились самі й боялися вірити своєму щастю. Нарешті ми знову на волі, серед друзів. Вранці чуємо голоси: А де ж вони? по-українському. На горищі, відповідає другий, по-російському. Ми хотіли тікати, але по драбині вже лізуть двоє. Попереду здоровенний чолов'яга з німецьким автоматом на грудях і з мішком за спиною. Ми, кажуть вони, партизани. Скоро прийде Олег, він вас влаштує. Вночі прийшов Олег, Треба, сказав він, забрать хліб у пекарні. Приходимо в пекарню- Стоїмо в темному кутку з мішками. Повз нас часто проходять 1 пробігають французи-пекарі. Один підходить, шепоче: «Сак!» Олег перекладає: «Підставляй мішок!». Підставляємо. Пекарі пробігають повз нас і непомітно кидають у мішки буханці гарячого іхліба. Ми звалюємо на плечі апетитний груз і йдемо в ліс. За борошно відповідає хазяїн пекарні колабораціоніст, пояснює Олег. Але по-своєму він розмірковує правильно: краще втратити десяток буханок хліба, ніж одну власну голову. Командир загону Жорж сибіряк, лейтенант, по професії залізничник. Утік з полону, його заховав француз-патріот і добув йому паспорт, з якого видно було, що Жорж його син. І хоч син не розумів мови свого батька, але жили вони дружно й боротьба з німцями була їх сімейною справою. Загін полюйав за зброєю. Партизани Михайло й Сашко зайшли опівдні до кафе в центр! великого села. Замовили пива. Раптом заходять два французьких поліцаї, яких французи презирливо прозивають «коровами». «Корови» сідають до сусіднього столика. П’ють вино. Регочуть. Один звертається з якимсь запитанням до партизанів. А вони по-французьки ані слова. Михайло вихоплює пістолет і по-німецьки командує: «Хенде хох!» Сашко підіймає гранату. «Корови» приголомшені. В них оддирають зброю. Наказують роздягнутись. У спідній білизні з модними вусиками «корови» мають особливо презентабельний вигляд. Михайло й Сашко переодягаються в їхню одежу й виходять, зав’язавши двері мотузкою. В партизанський табір входять два справжніх поліцаї. Жорж командує: «До зброї!» А ввесь партизанський арсенал обріз та со кира. Переодягнені Михайло й Сашко регочуть. Чи сміялися в кафе «корови» невідомо. У нашому загоні були й росіяни, й українці, й грузин, і вірменин, і французи, і негри. Це був справжній бойовий загін дружби народів. Він носив славне ім’я «Сталінград» і діяв на сході Франції. Нас оточувала любов простого французького народу. Він мав нас не лише за народних месників. Ми- були для нього представниками непереможного Радянського Союзу. Наш загін наводив жах на німецьких окупантів. Операції «Сталінграда» були різноманітні й несподівані. Французький кінофільм «Битва на рейках» відтворив одну з наших операцій. Розкажу, як це було. Невеличка станція Мері. Депо. На коліях два ешелони з пальним. Вирішуємо висадити в повітря цистерни. Жорж і француз-партизан ідуть у розвідку. На станції було лише…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"