Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1951 №20 Сторінка 3

Журнал Перець 1951 №20 Сторінка 3. Цю історію розповів мені одного вечора на палубі волзького теплохода старий професор, лікар з світовим іменем. На теплоході встановилася хороша традиція: щовечора пасажири збиралися на верхній палубі і, сидячи в зручних плетених кріслах, розповідали дивні випадки з свого життя. Пальму першості завоював генерал, широкоплечий, кремезний життєлюб, людина весела і невгамовна. Він так розповідав епізоди з свого життя, що слухачі то брались за животи від сміху, то непомітно, як їм здавалось, втирали сльози. Вам, голубе мій, треба все це записати путня книга вийде! сказав йому професор. Генерал тільки рукою махнув: Який з мене письменник! Хіба що у відставці можна було б спробувати. Та я у відставку не збираюсь. ...Того вечора теплохід наближався до Жигулів. На палубі говорили про велику волзьку будову, про її богатирські масштаби, які під силу тільки народові-богатиреві. Так виникла тема жовтневої естафети, що передається з покоління в покоління. Професор не брав участі в загальній розмові. Він сидів збоку, мовчав, багато курив. Видно було, що він думає про щось своє його обличчя якось пом’якшало, стало добрішим. Послухайте, професоре! звернувся до нього генерал, сьогодні ваша черга розповідати. Ану, починайте... Адже у вас напевне були дивні випадки в житті. Випадки, звичайно, всякі бували, відповів йому професор, посміхаючись, життя прожить не поле перейти. Але я лікар. Всі мої випадки мають, так би мовити, вузько медичний інтерес. Простіш було б, якби ви взяли мою книгу «Записки акушера»... Е, ні, це не діло! перебив старого генерал. Розповідайте, будь ласка. Всі пасажири дружним хором підтримали генерала. Помовчавши, професор сказав: Гаразд. Я, мабуть, розкажу... про один випадок... Тим більше, тут сьогодні хтось говорив про жовтневу естафету... Тільки прошу мене не перебивати не люблю! ...В 1917 році, восени, жив я в тодішньому Петрограді і займався лікарською практикою. Що за один був я в той час? Типовий обиватель-інтелігент... У політиці розбирався погано, суті грандіозних подій, що відбувалися на моїх очах, не розумів. Принесуть вранці газети в першу чергу читаєш «Щоденник пригод». Читаєш, а в самого останнє волосся на голові дибом! Лишенько моє! Тут цілу сім’ю грабіжники вирізали, там якісь стрибунці появилися. Припасували до ніг пружини, стрибають на аршин, збивають перехожих з ніг і роздягають їх, пробачте, до підштаників. От капость яка! Дуже ми, тоді обивателі, боялись отих стрибунців і грабіжників. Запирались на десятки защіпок і засувів, на ніч у передпокоях цілі барикади ставили з дитячих колясок і стільців... Крім того, щоночі біля під’їздів вартували члени домової охорони самі пожильці, бо на міліціонерів Керенського надія була мала!.. Якось припало мені чергувати в найгірший час: після дванадцятої. Вигляд у мене був страшенно войовничий. Особливо грізним робила мене моя «буржуйська» шуба, підперезана шкіряним гімназичним поясом з бляхою, взятим у сина-гімназиста. Під рукою я держав стару-престару берданку з зіпсованим затвором. Щоб з неї вистрелити, треба було, мабуть, з півгодини вовтузитись. Кожного разу, коли я рихтувався на чергування, моя дружина благала: Я тебе прошу, Павле, не бери її! Вона тебе згубить... Голубонько, яка ж я охорона, коли я без зброї?! Ти подумай тільки... Невже ти збираєшся з неї стріляти? Адже ти влучиш у себе!.. Маріє, присягаю тобі, що дарма я не буду витрачати оці... боєприпаси, але, як тільки побачу стрибунців, я дам по них... залп! Отож, стояв я вночі біля під’їзду. Холодно, тривожно... Далекі постріли, гуркіт якийсь... Скоріш би, думаю, зміна... Раптом чую за рогом чиїсь кроки. Серце моє закалатало... Взяв я пищаль за дуло, приготувався до всяких несподіванок... Виходить людина. В солдатській шинелі, у сірій заячій шапці. Чорна борода як у Пугачова. За плечима рушниця. Коли людина наблизилась, я побачив при світлі ліхтаря, що у неї вся шинеля в крові... Зупинилась. Дивиться на мене. У мене все отерпло. Питає: Громадянине, ви часом не знаєте, в цьому будинку лікар…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"