Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1952 №04 Сторінка 3

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1952 / № 04 / Сторінка № 3
Журнал Перець 1952 №04 Сторінка 3. м. в. гоголь Переклад Остапа ВИШНІ (ЗАКЛЮЧНІ СЦЕНИ З КОМЕДІЇ) ЯВА VIII Ті ж і поштмейстер поспіхом, з розпечатаним листом у руці. ПОШТМЕЙСТЕР. Дивна справа, панове! Чиновник, що ми його вважали за ревізора, зовсім не ревізор. ВСІ. Як не ревізор? ПОШТМЕЙСТЕР. Зовсім не ревізор, я дізнався про це з листа... ГОРОДНИЧИЙ. Що ви? що ви? з якого листа? ПОШТМЕЙСТЕР. Та з його ж власноручного листа. Приносять до мене на пошту листа. Глянув на адресу, бачу: «на Поштамтську вулицю». Я так і завмер. «Ну», гадаю собі, «напевно, знайшов непорядки по поштовій часті і повідомляє начальство». Узяв та й розпечатав. ГОРОДНИЧИЙ. Як же ви?.. ПОШТМЕЙСТЕР. Сам не знаю, нечиста сила підбила. Покликав був уже кур’єра на те, щоб послати його ештафетою, але така мене взяла цікавість, що й зроду такої не відчував. Не можу, не можу, почуваю, що не можу, тягне мене, от тягне й квит. В однім усі так от і чую: «Ой, не розпечатуй! загинеш, як курка», а в другім ніби біс який шепоче: «Розпечатай, розпечатай! розпечатай!» і як придавив сургуч: по жилах огонь, а розпечатав мороз. їй-богу, мороз, і руки тремтять, і в очах темно. ГОРОДНИЧИЙ. Так як же ви насмілились розпечатати листа такої уповноваженої особи? ПОШТМЕЙСТЕР. То ж бо й штука, що він і не уповноважений і не особа! ГОРОДНИЧИЙ. А що ж він, по-вашому, таке? ПОШТМЕЙСТЕР. Ні се, ні те; чорт знає, що таке! ГОРОДНИЧИЙ (запально). Як ні се, ні те? Та як ви смієте називати його ні тим, ні сим, та ще й чорт знає чим? Я вас під арешт... ПОШТМЕЙСТЕР. Хто? ви? ГОРОДНИЧИЙ. Так, я! ПОШТМЕЙСТЕР. Руки короткі. ГОРОДНИЧИЙ. А ви знаєте, що він жениться з моєю дочкою, що я сам буду вель-можою, що я аж в самісінький Сибір запроторю? ПОШТМЕЙСТЕР. Ех. Антоне Антоновичу! Що Сибір? Далеко Сибір. От краще я вам прочитаю. Панове! Дозвольте прочитати листа? ВСІ. Читайте, читайте! ПОШТМЕЙСТЕР (читає). «Спішу повідомити тебе, душа Тряпічкін, які зо мною чудеса. По дорозі обчистив мене, як липку, піхотний капітан, так що трактирник хотів уже посадити мене в тюрму, як ось по моїй петербурзькій фізіономії й по костюму все місто взяло мене за генерал-губернатора. І я тепер живу в городничого, жуїрую, упадаю напропалу біля його дружини й дочки; не вирішив тільки, з котрої почати; гадаю, спочатку з мамочки, бо, здається, зразу готова до всіх послуг. Пригадуєш, як ми з тобою бідували, обідали на шармака, і як колись кондитер ухопив мене за комір з приводу поїдених пиріжків коштом прибутків аглицького короля? Тепер зовсім навпаки повернулося. Всі мені позичають, скільки завгодно. Оригінали страшенні. Ти б луснув зо сміху. Ти, я знаю, статейки пописуєш; вмісти їх у свою літературу, по-перше: городничий дурний, як сива шкапа...». ГОРОДНИЧИЙ. Не може бути! Там нема цього. ПОШТМЕЙСТЕР (показує листа). Читайте самі! ГОРОДНИЧИЙ (читає)... «Як сива шкапа». Не може бути! Це ви самі написали. ПОШТМЕЙСТЕР. А як би це я міг писати? АРТЕМ ПИЛИПОВИЧ. Читайте! ЛУКА ЛУКИЧ. Читайте? ПОШТМЕЙСТЕР (читає далі). «Городничий дурний. як сива шкапа...» ГОРОДНИЧИЙ. О, чорт забери! Треба ще повторювати! Ніби воно там і так не стоїть. ПОШТМЕЙСТЕР (читає далі). Хм... хм... хм... хм... «сива шкапа. Поштмейстер теж хороша людина...» (припиняє читати). Ну, тут про мене він теж непристойно висловився. ГОРОДНИЧИЙ. Ні. читайте! ПОШТМЕЙСТЕР. Та навіщо?.. ГОРОДНИЧИЙ. Ні, чорт забери, коли вже читати, так читати! Читайте все! АРТЕМ ПИЛИПОВИЧ. Дозвольте, я прочитаю. (Надіває окуляри й читає). «Поштмейстер достеменно департаментський сторож Ми-хєєв; мабуть, також, негідник і п’є, як чіп». ПОШТМЕЙСТЕР (до глядачів). Ну, підлий хлопчисько, якого слід одшмагати: більше нічого! АРТЕМ ПИЛИПОВИЧ (читає далі). Доглядач над богоугодними закла... і... і... і...» (з а ї-кається): КОРОБКІН. А чого ж ви зупинилися? АРТЕМ ПИЛИПОВИЧ. Та якесь нечітке письмо... А втім, видно, що мерзотник. КОРОБКІН. Дайте мені! от у мене, я думаю, кращі очі. (Бере листа). АРТЕМ ПИЛИПОВИЧ (не даючи листа). Ні, це місце можна пропустити, а там далі чітко. КОРОБКІН. Та дозвольте, я вже сам знаю. АРТЕМ ПИЛИПОВИЧ. Прочитати я й сам прочитаю, далі, справді, все вже чітко. ПОШТМЕЙСТЕР. Ні, все читайте! адже раніше все читано. ВСІ. Віддайте, Артеме Пилиповичу! віддайте листа! (до К о р о б к і н а). Читайте! АРТЕМ ПИЛИПОВИЧ. Зараз! (Віддає л и с-т а). От. дозвольте... (затуляє пальцем). От звідси читайте. (Всі підходять до н ь ог о). ПОШТМЕЙСТЕР. Читайте! Читайте! дурниці, все читайте! КОРОБКІН (ч и т а є ). «Доглядач за богоугодними закладами Землянина справжня свиня в ярмулці». АРТЕМ ПИЛИПОВИЧ (до глядачів). І не дотепно! Свиня в ярмулці! Де ж видано свиню в ярмулці? КОРОБКІН (читає далі). «Доглядач шкіл наскрізь протух увесь цибулею». ЛУКА ЛУКИЧ (до глядачів). їй-богу, і в рот ніколи не брав цибулі. АМОС ФЕДОРОВИЧ (н а б і к). Слава богу, хоч про мене нема нічого. КОРОБКІН (чита є). «Суддя»... АМОС ФЕДОРОВИЧ. От тобі маєш!.. (Голос-н о). Панове, я гадаю, що лист задовгий. Та й дідько з ним: погань таку читати. ЛУКА ЛУКИЧ. Ні! ПОШТМЕЙСТЕР. Ні, читайте! АРТЕМ ПИЛИПОВИЧ. Ні. вже читайте! КОРОБКІН (продовжує). «Суддя Ляпкін-Тяпкін справжнісінький моветон...» (Зупиняється). Мабуть, французьке слово. Марія Антонівна та Ганна Андріївна. Власноручний малюнок М. ГОГОЛЯ до останньої сцени «Ревізора». АМОС ФЕДОРОВИЧ. А чорт його знає, що воно значить!…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"