Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1953 №03 Сторінка 3

Журнал Перець 1953 №03 Сторінка 3. НЕ ВСЕ КОТУ МАСЛЯНА Мал. С. САМУМА БРАТИ МАЙСТРИ ПОТЯГТИ Неприємна новина, Лорочко, мене викликають до прокурора. Так чого ти хвилюєшся? У тебе ж скрізь свої люди сидять? То ж то й горе, що вони вже сидять... в СУХІ СТАВКИ Рідко кому щастить вийти сухим з води. Та все ж таки щастить. До числа таких щасливців належать начальник Ворошилов-градської обласної контори «Ме-ліоводбуду» т. Шабельников, головний інженер т. Савостін і завідуючий проектним бюро т. Під-копаев. За договором з колгоспом імені Кагановича, обласна контора «Меліоводбуду» зобов’язалася виконати всі проектно-розвідувальні роботи по спорудженню двох великих ставків. Почали працівники контори з розвідки надр колгоспної каси. Після того, як на рахунок контори надійшла кругленька сума, там приступили до проектування. Виготували проект. Розпочалося будівництво ставків. Два роки тривало воно. Протягом цих двох років колгосп витратив понад 82 тисячі карбованців. Зате навесні 1952 року, коли ставки були заповнені водою, в уяві колгоспників почали вимальовуватись чарівні картини: на ставках плаває безліч гусей, ка- чок, а риби веслом не провернеш... Минуло 20 днів і... ставків не стало. Безслідно зникли. Наче крізь землю провалились. Почали їх розшукувати і виявилось, що ставки справді зникли під землею, тільки не провалились вони, а просочились. Люди тепер дивуються: Невже не було глибинної розвідки? Була. І вели її спеціалісти з «Меліоводбуду». Але заглиблювались вони в основному тільки в колгоспну касу. Почав колгосп розшукувати винуватців, які повинні відшкодувати збитки. Звернулися до «Меліоводбуду». Мовчить начальник контори т. Шабельников, язика проковтнув головний інженер т. Савостін, набрав повен рот води завідуючий проектним бюро т. Підкопаєв. Напроектували на чужу голову і вискочили сухими з води! А. ЖУРАВЛЬОВ. секретар парторганізації. Ново-Псковський район. Ворошиловградської області. Чи любить науку Павло Мартинович Поліщук? Хто його знає. Можна тільки догадуватись, що він таки любив її колись. Бо інакше, як би він став селекціонером? Хто б йому довірив відповідальну посаду директора Сталінської селекційної овочево-картопляної станції? Тепер же видно, що любов до науки відійшла у Павла Мартиновича на далекий задній план. Бо любов, як відомо здавна, не картопля, її не викинеш у вікно, а Павла Мартиновича якраз більше всього цікавить картопля. І насамперед та картопля, яку можна викинути на базар. Вся діяльність цього мужа науки останнім часом крутилася саме навколо такої картоплі, навколо саме таких овочів взагалі. Тому ми й не будемо торкатись питання, як і чим збагатив овочівництво Павло Мартинович. Він менш за все думав про це. Розповімо краще, як і чим збагатило овочівництво Павла Мартиновича. Тут є про що розказати. Сам Павло Мартинович любить похвалитися своїм добром, любить ошелешити щедрістю і своїх начальників, і колег. На всю широчінь розкрив він свою широку натуру під час торішньої наради, яка відбулася па селекційній станції. Для учасників наради, серед яких було чимало і працівників Міністерства сільського господарства УРСР, він улаштував бучну вечерю на шістдесят персон. Кожен з бенкетуючих умолов тоді в середньому по 15 20 кілограмів картоплі і не менше помідорів. Це, звичайно, не означає, що Павло Мартинович частував гостей самим тільки вінегретом. Ні, стіл був напрочуд багатий і різноманітний. Але для того, щоб після бенкету зійшлися кінці з кінцями, довелося щедрому директорові викинути на…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"