Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1953 №21 Сторінка 3

Журнал Перець 1953 №21 Сторінка 3. Остап ВИШНЯ Ілюстрації С. САМУМЛ. Антон Іванович Рилло керував трестом «Синтетична коломазь» главку «Возосаниго-лоблячерезсідельниксупоня», а як для телеграм «Возочерсуп». За сумісництвом йому було доручено керувати ще й «Музпрокатом», на тій, очевидно, підставі, що й піаніно, і роялі робляться з сухого дерева і добре горять. Антон Іванович Рилло походив із Полтавщини. Предки його прозивалися просто собі Рило, і цілий куток на селі прозивався «Рили» жили вони, як усі казали, на Рилах. Антонові Івановичу, а особливо його дружині Пистині Федорівні, таке прізвище було просто огидне, отож Антон Іванович додав до нього ще одне «л» і з Рила вийшло Рилло. Прізвище стало милозвучнішим! Родина Рилло дуже пильно оберігала своє модернізоване прізвище, і коли одного разу до Києва приїхав дід удругих Антона Івановича і, подзвонивши в парадному, запитав: Чи сюди я потрапив, чи не сюди? Антон Іванович Рило тут живуть? Вони мені, вроді, як онуком доводяться... Пистина Федорівна відхилила двері на ланцюжок, тигром подивилася на дідка й просичала: Ніякого Рила тут нема! Сам ти рило! і грюкнула дверима. Переїхали, чи як? запитав дід, але відповіді не почув, почухав потилицю і пішов на вокзал. «Видать переїхали, сам собі подумав. Де я їх тепер шукатиму?» та й поїхав додому. ...В Антона Івановича було двоє діток: старшенька Наталочка (Талочка) і молодший Юрко (Жора). Старшеньку Наталочку вигляділа покійна бабуня, мати Антона Івановича. Дівчатко виросло слухняне, ввічливе, і добре вчилося. А молодший Юрко ріс уже без бабуні, батькові й матері було не до сина, батько то спить, то на роботі, а матері, Пистині Федорівні, не-вистачало часу на ательє то замовляти, то приміряти, Юрко гасав у дворі на самокаті, бив з рогатки пташок та котів, і коли Наталочка соромила його й закликала вчити уроки, він показував їй язика, кричав: «Мені мама нічого не каже, а ти мені не мама!». Вчився Юрко погано. «Приїздив» додому або на трійках, або на двійках. З цього приводу Пистина Федорівна говорила: Та він іще у нас маленький! Підросте, нажене! Іноді Наталочка говорила про Юркові «успіхи» батькові. Антон Іванович, засипаючи після обіду, сонно бурмотів: Хай мама з цим розбирається! Чи ж мені є час? У мене і «Синтетична коломазь», і «Музпрокат»! Досить мені й так мороки! Антонові Івановичу таки справді мороки було на роботі чимало. Особливо у вечірньо-нічні години. Він ретельно сидів у своєму кабінеті до четвертої, до п’ятої, а іноді й до шостої години ранку, сидів, дивився на стелю і думав: «Чому й досі таким начальникам, як я, не дають «Зімів»?». Іноді він дзвонив і запитував секретарку: Пошти нема? Кілька листів є, Антоне Івановичу! Давайте! Секретарка подавала пошту, Антон Іванович читав листи, думаючи про «Зім». Листи були і по лінії «Коломазі», і по лінії «Музпро-кату». І іноді якось воно так виходило, що на листі про видачу синтетичної коломазі з’являлася резолюція: «Відпустити на 6 місяців фортепіано...». А на прохання дати на прокат піаніно, він писав: «Більше, як дві тонни, дати не можемо». Та воно й не дивно: ділов, ділов! Цілу ніч просидівши, і не таку резолюцію встругнути можна. Сидів ночами Антон Іванович Рилло, бо сиділи ночами і в міністерстві (а раптом подзвонять?!), а раз сидів Антон Іванович ночами, то сиділи ночами і співробітники «Синтетичної коломазі», і співробітники «Музпро-кату». (А раптом викличе??). На роботі Антону Івановичу хоч і сумно було, та не так, як співробітникам: окремий все-таки кабінет, можна й кросворда в «Огоньке» вгадувати, можна шахові задачі вирішувати... А набридне це, можна…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"