Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 1957 №02 Сторінка 7

Перець 1957 №02 Сторінка 7. Віктор БЕЗОРУДЬКО Ілюстрації В. ЗЕЛІНСЬКОГО У райцентрі Кислі Борщі найпоказнішою будовою, безумовно, є чайна. Будували її ще в ті часи, коли архітектори були щедрими на прикраси. При вході до цієї точки громадського харчування височіли шість монументальних колон, а поряд з ними лежали леви з широко роззявленими пащами. Хоч ця чайна була схожа на точку громадського харчування, як лимон на корову, її охоче відвідували не тільки жителі Кислих Борщів, а й всілякого гатунку уповноважені та командировочні. Приваблювали відвідувачів не леви, не колони, а надзвичайна майстерність шеф-повара тітки Оришки, яка дуже смачно готувала «беф-строганів по-домашньому». Ще відома була ця точка громадського харчування тим, що завідуючі в ній мінялися кожної пори року. Таке явище завдавало чимало клопоту голові райспоживспілки Крупці, завідуючому відділом кадрів Гриню, головбухові Щедрику, прокуророві та судді. Рік тому, саме, коли дружина колишнього завідуючого чайною Шельми сушила сухарі у далеку дорогу своєму чоловікові, у кабінеті голови райспоживспілки відбувалася коротенька нарада. Кого ж призначимо? запитав Крупка. На його обважнілому, вусатому обличчі застиг вираз нудьги і безпорадності. Вуса на округлому обличчі Крупки теж здавалися зайвою прикрасою, але винні в цьому були не архітектори, а знаменитий кислоборщан-ський перукар Льонька. Гринь безнадійно почухав те місце на потилиці, яке завжди допомагає вирішувати найскладніші питання, і вимовив: Кадри вичерпані, але я думаю... Що саме думав завкадрами, так і лишилося таємницею його потилиці. Щедрик густо і смачно засміявся Поглянувши з-під окулярів на своїх співбесідників, він сказав: Доки існує чайна існуватимуть кадри. А чому б не призначити Марфу Іванівну? Доки їй в офіціантках ходити? Молодиця бідова. Не питуща. Хай завідує. Керує. Буде повний баланс. Крупка поглянув на Гриня, Гринь на Щедрика. Потім двоє остан ніх на Крупку, і справа була вирішена. Минуло два дні Схвильована і заклопотана, вбігла Марфа Іванівна до чайної і безсило опустилася на стілець. її оточили співробітники. Ох, що тепер буде, що буде? Я вже ваша начальниця, - і вона заплющила великі зелені очі, які закохані шофери називають світлофорами, я відбивалася, відмовлялася не допомогло У шеф повара тітки Оришки здригнулися куточки губів, і вона потихеньку схлипнула. Буфетниця та офіціантки витяглії хусточки, а їздовий дід Онисько, відвернувшись, перехрестився. Загублять вони тебе, промовив дід Онисько, лихо нам, ой, лихо. «Лихо» прийшло того ж вечора і зручно розмістилося в окремій кімнаті в кінці зали. Прибуло «лихо» в особі Крупки, Гриня, Щедрика, товстого, мов карась у травні, товарознавця і плюгавого, мов щука в березні, рахівника. Приймай гостей, господарко’ весело гукнув Крупка, ставлячи сторч свої вуса. Прийшли відсвяткувати твоє призначення. Що ж, прошу, ледве чутно сказала Марфа Іванівна і посміхнулася так само, ніби тільки що подивилася кінокомедію Київської студії, сідайте до столу, я зараз. Крупка сів на тому місці, де він завжди сидів, приймаючи щедрі данини завідуючих чайною. Гринь і Щедрик сіли праворуч і ліворуч. Товстий карась весело підморгнув плюгавому щупакові, мовляв, діло буде. Після короткої наради на…


 Copyright © 2021-2025 "Перець - гумор і сатира"